Є три шляхи розвитку села: гроші, гроші й ще раз гроші

Так лаконічно Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виступаючи перед трудовим колективом сільськогосподарського товариства "Іскра" села Тарасівка, що на Херсонщині, сформулював своє бачення виходу села із системної кризи. Перефразований "рецепт" повною мірою стосується, зокрема, й місцевого самоврядування.

За умов, коли органи місцевого самоврядування у роботі керуються більш ніж 700 законами України, указами Президента, урядовими документами та коли весь штат становить 4–5 осіб (без юриста, економіста), то ефективно працювати годі й думати. Хоча всі розуміють, що саме тут, "унизу", на рівні громад, проводиться безпосередня робота з населенням. І від того, як вони спрацюють на місцях, залежить добробут села. Але коли рада через брак коштів постійно в ролі жебрака, будь-які добрі наміри – всього-на-всього декларації. Така ситуація типова для переважної більшості органів місцевого самоврядування, і наша Фурсівська сільрада – не виняток.

Однак, хто хоче працювати, той шукає можливості, і навпаки. Ми належимо до перших.

П'ятий рік учимося діяти в непростих для нас ринкових умовах господарювання. Результати не бозна-які, до самостійності й самодостатності громади ще далеко, але напрацьований досвід обнадіює.

Наші Фурси і Чмирівка (села ради) – приміські села, тому переважна більшість із 4-тисячного населення працює в Білій Церкві: у промисловості та геології – 36,5 відсотка, решта – в будівництві, торгівлі і сфері обслуговування, приватному підприємництві. До сільськогосподарського виробництва стосунок мають одиниці. Та й земель у нас небагато: в держвласності близько трьох тисяч гектарів, у приватній – майже півтори тисячі (це переважно паї колишніх працівників), а в комунальній – 241 гектарів. Присадибні ділянки теж невеликі, здебільшого дванадцять–п'ятнадцять соток. Відтак головне джерело для наповнення сільського бюджету – земельний податок дає тільки 63000 грн.

А на утриманні громади – дитсадок, два фельдшерсько-акушерські пункти, клуб і будинок культури, три бібліотеки, спортивні споруди тощо. Є і загальноосвітня школа (до речі, найбільша в районі). Тільки встигай кошти виділяти.

У цій ситуації вихід один: створювати якнайсприятливіші умови для розвитку підприємництва. Серед наших сельчан чимало людей з вищою освітою – колишні геологи, фахівці військово-промислового комплексу. Такі сидіти склавши руки не будуть.

За останні роки кількість тих, хто займається підприємництвом (фізичних і юридичних осіб), збільшилася до 337, із них безпосередньо в селах ради – 63. Ремонтують автомашини і трактори, свердлять артезіанські свердловини, складають інвалідні візки, виготовляють меблі і столярні вироби, сувеніри, воду й солодкі напої, надають комунальні та транспортні послуги тощо.

Багато корисного фурсівчани запозичили з польського досвіду – із Скшишувською гміною Тарновського повіту сільська рада підписала договір про партнерство. Не з публікацій чи розповідей інших, а на власні очі ми переконалися, що європейське самоврядування справді може бути незалежним, економічно ефективним, з надійною матеріальною та фінансовою базою. І це зрозуміло, бо частка малих підприємств у валовому продукті в країнах ЄС – 70 відсотків, а в нас – менше 10. Тому ми усвідомлюємо, що без розвитку підприємництва не буде ні зайнятості населення, ні сімейного добробуту, ні справжнього самоврядування.

Звичайно, до справді цивілізованого підприємництва нам ще далекувато. Не до кінця врегульовані земельні відносини. Але попри наявні проблеми результати наполегливої праці обнадіюють: сільський бюджет за чотири роки збільшено вчетверо (2000 р. – 114,1 тис., 2004 р. – 488,3 тис. грн.).

Якби ще вирішити проблеми справедливого розподілу надходжень від сплати податків між сільським, районним та обласним бюджетами й користування пільгами відомчими організаціями (Держлісгоспом, Міноборони), то дохідна частина місцевого бюджету в перерахунку на одного жителя значно зросла б. На сьогодні вона в сім разів нижча, ніж, приміром, у Білій Церкві. У них на одного жителя припадає 750 грн., а в нас – аж 115. Хіба це справедливо?

Такий дисбаланс, хочеш не хочеш, призводить до територіальної і соціальної нерівності, а вона, у свою чергу, – до політичної нестабільності. Наші ж політики шукають ці причини де завгодно, тільки не у проблемах місцевого самоврядування.

Матеріали добірки підготовлено за сприяння
Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування
Апарату Верховної Ради України.

Автор: Микола ФУРСЕНКО