Референдум і пограбування музею, або Як політтехнології поєднали непоєднуване

У грудні минулого року український інформаційний простір вразив черговий скандал: на сайті Музею Західної Фрісландії нідерландського міста Горн з’явилося повідомлення: мовляв, викрадені в них 2004 року картини та цінності перебувають в Україні. За їх повернення добровольчий батальйон «ОУН», який воює на Донбасі, вимагає 50 мільйонів євро. У повідомленні наголошується, що йдеться про 24 картини й 70 предметів зі срібла XVII і XVIII століть. Також музейники, посилаючись на інформаторів спеціаліста з викрадених творів мистецтва Артура Бранда, якого залучили до ведення переговорів, назвали два імені, причетних до скандалу, – лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока та екс-голови СБУ Валентина Наливайченка.

У мене, як журналіста, що вже понад десять років займається міжнародною інформацією, таке повідомлення викликало неабиякий подив. Адже всі ці роки жодної інформації про резонансну крадіжку чи розслідування не траплялося. Я навіть подумала, що щось пропустила, і звернулася до наших журналістів у Німеччині (у Нідерландах українських корпунктів поки що, на жаль, немає). Колеги передивилися повідомлення в німецьких і загальноєвропейських ЗМІ, але й вони не знайшли згадок про розслідування цієї справи до грудня 2015­го. Утім, якщо допитливий читач введе слова «Україна» та «Нідерланди» в пошуковику й обере розділ «Новини», то знайде там чимало статей на іншу тему. Напередодні вибуху музейного скандалу Нідерланди (до речі, єдині в Євросоюзі) вирішили влаштувати консультативний референдум стосовно ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Рішення цього волевиявлення не буде обов’язковим до виконання навіть якщо 6 квітня цього року до урн прийдуть понад 30 відсотків громадян Нідерландів. Проте це створить дуже несприятливий для України прецедент. Організатором референдуму виявилася група євроскептиків. Вони скористалися новим законом, який із жовтня минулого року дав змогу влаштовувати загальнонаціональне опитування за умови, що ініціативна група збере 300 тисяч підписів протягом короткого періоду часу. Зібрати їх вдалося завдяки інтенсивній он­лайн кампанії сатиричного блогу GeenStijl, групи громадян Burgercomite EU («Комітет громадян ЄС») і євроскептичного мозкового центру «Форум для демократії».

І ось через кілька тижнів після оголошення плебісциту «раптово» виникає звинувачення українських вояків у крадіжці одинадцятирічної давнини. Випадковість? Можливо. Але наступним неприємним для Києва сюрпризом стало висвітлення цієї теми на всіх телеканалах Нідерландів. Директор музею під час більшості інтерв’ю заявляв, що цінності нині на Сході України в руках «націоналістичного угруповання», яке ніяк не погоджується із запропонованою нідерландською стороною сумою винагороди. Далі в ЗМІ з’являлися різні цифри, однак найсвіжіші з них такі: музей пропонує 50 тисяч євро, а бійці хочуть 5 мільйонів. У новинах українських бійців називали злочинцями, оскільки в музеї припустили, що вони можуть перепродати знахідку або й узагалі знищити її через розголос. Виникає запитання: якщо музейники так боялися відкритого скандалу, то навіщо самі оприлюднили цю інформацію на своєму сайті? Думки української сторони ніхто не запитав. Утім, вона не забарилася.

Колишній перший заступник командира добровольчого батальйону «ОУН», фігурант скандалу Борис Гуменюк на своїй сторінці у Facebook написав, що вкрадені полотна перебувають на окупованій території Донецької області. Доброволець зазначив: «У передмісті Донецька, на території, підконтрольній «ДНР», у маєтку, що належить людині з близького оточення Януковича, знайдена колекція живопису, яка була викрадена 10 років тому в одному з голландських музеїв». За його інформацією, нині ведуться переговори й приймаються всі необхідні й можливі заходи, пов’язані з переправленням колекції на підконтрольну Україні територію та передачею її Нідерландам. «Усе інше – це істерика окремо взятого голландського «мистецтво­знавця», який міг стати героєм своєї країни, але вирішив стати героєм Росії», – стверджує Борис Гуменюк.

Так чи інакше, але виник цей скандал надзвичайно вчасно для противників євроінтеграції України. В очах багатьох нідерландців наші військові на Сході тепер уявляються мародерами, які тільки те й роблять, що грабують та викупи вимагають. Утім, сподіватимемося, більшість учасників референдуму нехай і консультативно, та все одно не позбавлять Україну її права на місце в сім’ї європейських народів. Тим паче українцям теж є, що пред’явити Амстердаму в питанні повернення культурних цінностей. Йдеться про сумно­звісну історію скіфського золота.

Виставка «Крим: золото й таємниці Чорного моря» була відкрита в археологічному музеї Алларда Пірсона при Амстердамському університеті на початку лютого 2014 року. Вона була сформована з колекцій п’яти українських музеїв, один з яких розташований у Києві, чотири – в Криму. По її завершенні 31 серпня 2014 року музей Алларда Пірсона постав перед дилемою, кому віддавати кримську частину: анексованому Росією Криму чи Україні, в якої він брав ці цінності для експозиції.
23 січня в Амстердамі почався судовий процес про повернення золота скіфів в Україну, який триває й нині. Позиція України в процесі ґрунтується на тому, що музеї ніколи не були фактичними власниками експонатів і факт анексії Криму нічого не змінює. Верховна Рада в травні минулого року підтримала звернення до парламенту Нідерландів із проханням посприяти поверненню в Україну скіфського золота. «Від імені народу України звертаємося до членів Генеральних Штатів Королівства Нідерландів з проханням приділити належну увагу важливому для нас питанню повернення українських культурних цінностей власнику – народу України – і не допустити недотримання норм міжнародного права», –
йдеться в тексті звернення. Однак цю тему не надто активно досліджують нідерландські журналісти, і повертати скіфські скарби тамтешня влада теж не квапиться.

Проте юристи з міжнародного права не сумніваються, що виставка має бути повернена саме Україні. «Повернення цих артефактів до Криму неможливе з точки зору міжнародного права. Неможливо це й згідно з національним правом України», – розповіла юрист британської правозахисної групи Global Rights Compliance Катерина Бусол.

«Наші державні музеї не можуть повноцінно розпоряджатися розміщеною в їхніх стінах культурною спадщиною. Ці цінності закріплені за музеями, але право оперативного управління ними має спеціалізований орган з питань культури та мистецтва – Міністерство культури України. А воно в травні 2014 року видало указ про те, що об’єкти, які були вивезені з Криму в Амстердам для експонування, мають бути повернені в Україну до завершення окупації Криму», – пояснила юрист.

Та попри це суд у Нідерландах триває. Міністерство юстиції України уклало угоду з міжнародною юридичною фірмою Bergh Stoop & Sanders NV про закупівлю юридичних послуг на 0,24 мільйона євро (близько 5,9 мільйона гривень). Фірма представлятиме нашу державу в справі за позовом України до Музею Алларда Пірсона – археологічного музею Амстердамського університету. Сподіватимемося, суд ухвалить правильне рішення, а нідерландці у відповідь не оголосять консультативного референдуму.

Автор: Лариса МАРИЩЕНКО.