Різні обличчя «м’якої сили»

Ключові світові гравці активно застосовують  на простір спільного партнерства так звану «м’яку силу».  Провідні фахівці у галузі міжнародних відносин з країн Балтії, Німеччини, Польщі, Грузії, України, Молдови та Росії  проаналізували її дію та наслідки. Своє концептуальне бачення цього процесу та його оцінки викладено в дуже цікавій збірці «Різні обличчя «м’якої сили»: країни Балтії та Східної Європи між Росією та ЄС». Сьогодні відбулася її презентація в Національному інституті стратегічних досліджень.  Книга  видана латвійським Інститутом міжнародних відносин, а сам захід було організовано Інститутом  стратегічних досліджень «Нова Україна» спільно з латвійським Інститутом Міжнародних відносин (LIIA).

Автори книги особисто представили своє бачення того, що нині відбувається на міжнародній арені. Зокрема, розповіли, як саме вони досліджували такі форми впливу з боку ЄС та Росії, що можуть бути класифіковані як м’які. Зокрема, інформаційні, культурні, соціальні та економічні впливи. Розказали про те, що акцент у їхній роботі було зроблено на привабливості саме соціальних перетворень, а не політичного та військового тиску. Особливо цікаво було почути думку науковців та експертів  щодо основних інструментів та динаміки використання «м’якої сили», а також векторів її застосування. Було порівняно ефективність використання цих інструментів ЄС та РФ. Зокрема, серед країн Східного партнерства ЄС дослідження фокусується на аналізі таких впливів на Україну, Молдову та Грузію. Також у книзі йдеться про досвід країн Балтії, які, незважаючи на членство в ЄС, залишаються простором взаємодії між ЄС і Росією та конкуренції між цими центрами міжнародного впливу.  Але, мабуть, не менш серйозну увагу приділено українському питанню і порадам, як Україні протистояти в цій тонкій грі.

Том Ростокс з латвійського Інституту міжнародних відносин зазначив, що світ останнім часом дуже змінився. Особливо змінилися країни колишнього пострадянського простору у їхніх відносинах із Росією. «Ми у Латвії були змушені збільшити свій військовий бюджет, хоча ми невелика країна. І не претендуємо на роль світового гравця», – зазначив пан Ростокс, пояснюючи, що, на жаль, у сучасних реаліях м’яку сила важко відокремити від твердої. Німецький фахівець Кай-Олаф Ланг – автор розділів про «м’яку силу» ЄС та Німеччини піддав певній критиці Брюссель, підкресливши, що останнім часом Європейський Союз доволі часто був нерішучим, часто запізнювався у своїх відповідних до Росії діях. «Складалося враження, що ЄС вагається, відіграє пасивну роль, – сказав експерт. – Але насправді проблема у довірі. ЄС дуже неохоче роздає заохочення і є дуже обережним у лібералізації візового режиму. Він справді не був щедрим щодо східних партнерів. Особливо щодо економічної підтримки. Брюсселем обрано виважену формулу відносин, яка пов’язує  заохочення з реформами та змінами у світогляді громадян країн Східного партнерства». Тому «м’яка сила» від ЄС, на думку пана Ланга, – це насамперед дорога довгострокова інвестиція із невпевненими наслідками. Слухаючи свого колегу, Том Ростокс додав, що всі кандидати на вступ до ЄС у відповідь на свої євромрії спочатку чули від Старої Європи: «Ні!». Але це не завадило їм згодом опинитися в Євросоюзі.

Головний радник Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Леонід Поляков, який є автором розділу про Україну, розповів, що у своєму дослідженні певні речі намагався підкріпити статистикою. Зокрема, за результатами останніх соцопитувань Центру Разумкова можна побачити, як істотно змінився останнім часом погляд українців на питання, який напрям зовнішньої політики є пріоритетним для нашої країни. Так, майже половина українців (47,7 %) схиляється до того, що пріоритетною має бути євроінтеграція. Росії ж в цьому сенсі віддає перевагу лише 10% опитаних. Але ще цікавіші дані стосовно того, що подобається пересічним громадянам у ЄС та Росії, а що – ні. Зокрема, українцям подобається в ЄС високий рівень соціального захисту, верховенство права, розвинена демократія, потужна фінансова підтримка та прозорість ведення бізнесу, технічний розвиток. Цього всього немає в Росії. Проте є те, що не подобається: високий рівень корупції, «сіра» економіка, право на сфери впливу.

Послухавши українського колегу, викладач кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Росії МДІМВ Якуб Корейба, – ще один з авторів книги, – зробив досить провокативну заяву: мовляв, в України є тільки один шлях протистояти застосуванню сили, зокрема пропаганди з боку Росії, – це спростувати все те, про що пишуть російські ЗМІ. На думку пана Корейби, поки що у їхніх репортажах про Україну дуже багато правди. «У вас дві тисячі кілометрів кордону з Росією, тому ви маєте усвідомлювати, що Росія не лише зовнішній чинник, а й внутрішній! Вам треба змінитися, але при цьому переконати Росію в тому, що ви їй не загрожуєте. Україні треба відтворити таку реальність, яка спростує всі російські негативні розповіді про неї та нейтралізує використання «м’якої сили».

Представник Російської ради з міжнародних справ Катерина Чіміріс підтримала колегу й порадила Україні не тільки реформуватися всередині, а й думати про свій позитивний імідж на міжнародній арені, згадавши про так звані «вірусні ідеї». «У США є така ідея, яка дуже давно і дуже добре працює. Це звучить як «Америка – лідер у боротьбі проти світового зла». Україні треба знайти свою ідею, яка допоможе їй впливати на «м’яку силу», – пояснила ще одна авторка книги й додала, що, на її думку, процеси, які зараз відбуваються в нашій країні, свідчать про те, що триває пошук.