Неділовий підхід до ділового туризму

Нашій державі байдуже до ділового туризму. Цей сумний факт вкотре підтвердив “круглий стіл”, організований в Укрінформі видавництвом “Економіка” й Туристичним прес-клубом України.

І начебто не можна сказати, що туристичні чиновники не розуміють, де собака закопаний. Скажімо, тот самий радник міністра культури й туризму України Євген Самарцев цілком справедливо зазначив: одна з головних причин того, що Україна не може конкурувати з тією само Турцією в плані надання послуг з ділового туризму, – відсутність у нашій країні туристичної інфраструктури належного рівня (передусім – готелів). Наші готелі перебувають у неоднакових умовах порівняно з їхніми європейськими “побратимами”: приміром, у Прибалтиці за базового ПДВ у 20%, готелі й ресторани платять 5. Необхідно якомога швидше вирішувати всі ці й безліч інших наболілих питань...

Але, як відомо, словами ситий не будеш. Тим паче, перелічені вище й багато інших проблем виникли аж ніяк не вчора і стоять на порядку денному далеко не перший рік. Це в цивілізованому світі діловий туризм – один з найбільш високодохідних сегментів індустрії мандрів, котрий динамічно розвивається. А в нас ситуація, на жаль, якщо не протилежна, то, як мінімум, безрадісна. І тисячу разів має рацію директор мережі турагентств “ГАЛОПОМ ПО ЄВРОПАХ” Тарас Демура, коли констатує: допоки в Україні не буде створено нормальних інвестиційних умов, допоки бізнесмени не отримають надійних гарантій захисту своїх інвестицій, ніхто не вкладатиме серйозні гроші в нашу економіку (у тому числі, і в турбізнес). Саме це – першопричина всіх наших негараздів.

З колегою згоден і Аркадій Маслов, комерційний директор “TЕЗ ТУР” – одного з найкрупніших міжнародних туроператорів, працюючих в Україні:

– Нині ми, наприклад, будуємо п’ятизірковий готель у Москві. А в Києві спорудити готель справді світового рівня ми не можемо, бо не в змозі купити землю. Орендувати ж ділянку, враховуючи нашу політичну нестабільність, – як мінімум ризиковано.

Безумовно, учасники дискусії говорили не лише про глобальні, а й більш прикладні, проте вельми насущні проблеми. Приміром, директор туркомпанії “КАРЛСОН ВАГОНЛІТ ТРЕВЕЛ” Альона Мартинчук пояснила, чому воліє відправляти своїх “ділових” туристів за кордон, а не організовувати їхні заходи в рідних пенатах.

– В Україні просто неможливо забезпечити належний рівень обслуговування, – переконана пані Мартинчук. – Ідеться навіть не про можливості готелів, якість номерів тощо. Рівень підготовки та професіоналізму (точніше, кричущого непрофесіоналізму) обслуговуючого персоналу – ось одна з першопричин неконкурентоздатності України в даному питанні.

– Серед величезних мінусів української індустрії гостинності – і її дорожнеча, – нагадала директор туроператора “СКАЙ ТРЕВЕЛ” Валерія Луйк. – Скажімо, три дні, проведені в п’ятизірковому готелі Варшави, обійдуться “діловому” туристові в 500 євро. Три дні в київській “четвірці” – в 1300 євро. Гадаю, після цих цифр ніхто не запитуватиме, чому ми змушені відправляти наших туристів за кордон.

– Не менш гостро стоїть і проблема транспорту, – підкреслила начальник відділу корпоративного туризму туроператора “ПАН УКРЕЙН”. – Спробуйте в Києві (а це, на хвилиночку, столиця!) знайти 25 сучасних автобусів – це вкрай складно. Величезною проблемою став і пошук перекладачів, гідів, помічників – чомусь у нас немає відповідного банку даних. А кваліфікованих перекладачів, котрі володіють рідкісними мовами, узагалі й удень із свічкою не знайдеш...

На жаль, удень із свічкою наразі не знайдеш у вищих ешелонах влади й “туристичних лобістів”, котрі методично та планомірно “пробивали” б такі необхідні для вітчизняної індустрії мандрів закони й підзаконні акти. Ось і виходить, що вся “робота з туристичною громадськістю” зводиться до таких от “круглих столів”. Після якого від кількох керівників туркомпаній пролунало здивоване: “І навіщо я згаяв/згаяла час на цю чергову пустопорожню балаканину?..”