Нагальність оптимального міжнародно-правового врегулювання глобальних біоетичних проблем сучасності*

Обрана автором рецензованої монографії тема наукового дослідження не тільки залишається конче важливою для суспільства, а й набуває дедалі більшої актуальності, бо коло глобальних біоетичних викликів та загроз невпинно зростає і потребує від міжнародної спільноти високого ступеня пильності й постійних пошуків нових радикальних шляхів для розв’язання цих проблем, вжиття оперативних і радикальних заходів для їх профілактики та подолання. А від міжнародної юридичної науки варто зажадати належних правових механізмів і профілактичних правових засобів для захисту фізичної та психічної цілісності людського генофонду, а також для максимального збереження його органічного середовища.

Автор розглянув важливі біоетичні проблеми, які нині набули глобального значення. Їх не тільки ґрунтовно досліджено, а й щодо кожної з них (із урахуванням особ­ливостей та специфіки) зроблено висновки та внесено конкретні пропозиції з правового врегулювання на міжнародному, регіональному, міжрегіональному та національних рівнях і запропоновано практикозастосовні механізми реалізації. Крім того, у книжці міститься чимало новацій загального характеру, які стосуються міжнародної біоетико­правової науки в цілому.

У роботі сформульовано чимало авторських дефініцій, представлено наукові аргументації формування нової пріоритетної для сучасного людства правової галузі – міжнародного біоетичного права й виокремлено її правові інститути.

Слушним вбачається підхід автора до запровадження безумовної біоетичної відповідальності за шкоду, заподіяну біологічній, генетичній, психічній цілісності людей результатами наукової та господарської діяльності. Автор наголошує на необхідності на планетарному рівні створити глобальний спеціалізований біоетичний судовий орган –
універсальний Міжнародний біоетичний суд, а також ухвалити такі універсальні кодифіковані нормативно­правові акти, як Міжнародний біоетичний кодекс та Міжнародний біоетичний процесуальний кодекс. Ініціатором розроблення й ухвалення згаданих універсальних міжнародно­правових актів та створення суду, на думку автора цієї монографії, могла б виступити ООН, а ініціатором формування регіональних міжнародних біоетичних і біоетичних процесуальних кодексів, а також розбудови регіональних міжнародних біоетичних судів інтегративними регіональними міжнародними організаціями різних регіонів світу – Рада Європи. Зокрема, РЄ, як вважає В. Третьякова, могла б створити як зразок для зазначених організацій свій модельний регіональний міжнародний біоетичний судовий орган – Європейський біоетичний суд, а також розробити й ухвалити свої регіональні міжнародні біоетичні кодифіковані нормативно­правові акти – Європейський біоетичний кодекс і Європейський біоетичний процесуальний кодекс.

Автор наголошує, що для збереження людського генофонду, а також генофондів усіх біологічних об’єктів із органічного середовища та природного оточення людини, для успішної реалізації глобальної біоетичної політики, усвідомлення всім людством необхідності дбайливого ставлення до свого органічного середовища, природного оточення та власного генофонду слід запровадити на планетарному рівні загальносвітову систему біоетичної експертизи на основі міжнародних біоетико­правових стандартів з метою забезпечення та захисту біоетичних прав людини у світлі розбудови системи страхування біоетичних ризиків та створення багатоаспектної та багаторівневої системи біобезпеки в суспільстві.

Важливими для захисту суспільства й біоетичних прав та інтересів усіх його членів на міжнародному, регіональному і національних рівнях вбачаються пропозиції, висловлені в цій монографії, щодо створення єдиної глобальної багаторівневої біоетичної моніторингової мережі спостережень, а також про визначення спільних пріоритетів під час планування дій суб'єктів глобальної, регіональної, міжрегіональної, національних систем біоетичного моніторингу.

Слушною є пропозиція В. Третьякової щодо нагального створення на рівні ЮНЕСКО Планетарного біоетичного комітету порятунку людства, до складу якого могли б залучатися представники всіх країн. Заслуговує на увагу також ідея про необхідність формування розгалуженої глобальної системи біоетичної освіти, яка дала б змогу донести до свідомості кожного мешканця планети зміст його біоетичних прав та обов’язків, його персональної відповідальності перед іншими членами суспільства за відтворення людського генофонду та його органічного середо­вища, долучити кожну людину до системи біоетичного захисту. Вдалою для здійснення універсальної біоетико­правової освіти є пропозиція, висловлена в книжці, щодо нагальності створення патронажних біоетичних центрів при муніципальних службах усіх країн, які опікувалися б захистом біоетичних прав найвразливіших верств населення, зокрема безпритульних, сиріт, інвалідів.

Підсумовуючи, зазначимо, що наукове дослідження В. Третьякової виконане на належному теоретико­методологічному рівні й, безперечно, заслуговує на високу оцінку. Воно може стати фундаментом для розбудови нової та перспективної галузі міжнародного біоетичного права, а також основою для формування якісно нової міжнародної біоетичної процесуальної системи й універсального та уніфікованого біоетичного судочинства. Монографія адресована науковцям, правникам, викладачам, студентам, широкому загалу тих читачів, кому не байдужі фізична та психічна цілісність людського генофонду та його органічного оточення.

Автори: Олександр БИКОВ, доктор юридичних наук, учений секретар Інституту законодавства Верховної Ради України