Людям бракує тваринних… інстинктів

Ви ж таки люди, не собаки.

Т. Г. Шевченко

Днями в одному з київських парків спостерігав за тим, як господар вигулював свого домашнього улюбленця – собаку породи піт-бультер’єр. Тварина, без перебільшення, монументальна – великі і потужні щелепи, сильна шия, що переходить у широкі груди, коричнева з білими плямами шерсть, під якою проступають міцні м’язи – приносила паличку своєму «старшому брату». Багато хто скаже, що такі собаки небезпечні для оточення, бо належать до бійцівської породи та мають схильність до невмотивованої агресії і несподіваного нападу на людей та приправлені сильним природним інстинктом кусати. З одного боку, це правда, проте здебільшого небезпечними вони стають через недолугий догляд та дресирування господарів, котрі не знають, як з такими собаками поводитися, та мова не про те.

Коли господар  узяв свого «меншого брата» на поводок і одягнув на нього намордник, збираючись кудись іти, собака раптом захотів випорожнитися. Зробивши свою справу, тварина заходилася наполегливо загрібати «те, що наробила», проте господар, сіпнувши за поводок, крикнув на пса: «Та що ти там загрібаєш!» і повів його далі. Побачене вразило: тварина, керуючись природними інстинктами, загрібала свої екскременти, а людина, котра напевно ще не один раз прийде в цей парк, можливо, з дітьми, навіть не подумала про те, щоб прибрати за своїм улюбленцем. У цей момент захотілося перефразувати  слова великого Кобзаря: «Ви ж таки собаки, а не люди» (щоправда, вирвані з контексту). Напрошується думка, що мешканцям великих міст не завадило б набути і деяких тваринних інстинктів.

Так, проблема з продуктами життєдіяльності домашніх тварин стає особливо помітною ранньою весною, коли сходить сніг і парки та сквери нагадують більше «мінні» поля, ніж місця відпочинку. Проте естетична складова цього питання відходить на другий план поряд із загрозою епідеміологічних спалахів хвороб, адже від екскрементів тварин люди можуть підхопити різного роду паразитів і не тільки. Здається, собаки і коти усвідомлюють цю загрозу краще від людей, бо намагаються все-таки прибирати за собою.

Звичайно ж, можна апелювати до органів державної чи муніципальної влади, які не вживають заходів для регулювання цього питання, проте найперше власники повинні прислухатися до інстинктів братів наших менших і перед тим, як іти вигулювати своїх чотирилапих друзів, просто класти в кишеню целофановий пакетик.

Хоча й целофан завдає шкоди довкіллю. Та це вже тема іншого порядку.

Тарас РОМАНЮК.