Окраса Одеського авіаційного заводу – його жінки!

Важко переоцінити роль прекрасної половини людства в нашому суспільстві. І це не дивно, адже сама природа поклала на жінку важливу й відповідальну місію – бути берегинею сімейного вогнища й людського роду. Проте жінка ще й велика трудівниця, краса та гордість багатьох вітчизняних підприємств. Переконатися в цьому можна, навідавшись, зокрема, на Державне підприємство «Одеський авіаційний завод», де майже третина працівників – жінки, а 15 із них пропрацювали тут понад 40 років.

Милі, красиві, ошатні, дисципліновані та працьовиті, вони тут усюди, навіть у цехах, де безпосередньо відбувається ремонт різних систем та агрегатів літака. Саме через їхні невтомні руки проходять усі деталі під час визначення придатності кожної для подальшої експлуатації, комплектування агрегатів, систем, при виконанні багатьох інших операцій, передбачених технологічними процесами...

– Наші жінки не тільки працюють з повною віддачею на своїх робочих місцях, а й створюють на заводі сприятливу ауру, яка надихає чоловіків на трудові звитяги, – каже голова профспілки ДП «Одеський авіаційний завод» Володимир Тищенко.

На підприємстві для жінок створені належні умови праці та відчувається велика повага до трудівниць і особливо до ветеранів праці, серед яких Галина Біскіс, Людмила Бородаєва, Лариса Бугрім, Лідія Марченко, Тамара Міняйло, Людмила Оніщенко, Катерина Фоміна, Ольга Чеглакова, Валентина Конон, Віра Гіріч, Оксана Ковальова, Людмила Бородаєва та інші.

Дехто з них розпочали свою трудову біографію на заводі ще у 60-х роках і жодного разу не змінювали місця роботи! Чимало висококваліфікованих трудівниць знайшли тут свою другу половинку, створили сім’ї та виховали дітей. Так з’явилися славетні трудові династії Одеського авіаційного заводу.

І як не погодитися зі словами генерального директора підприємства Віталія Юхачова, який неодноразово казав, що жінки – не тільки краса та гордість заводу, а й його історія, честь і слава! А за свою самовіддану працю вони заслуговують подяки не лише напередодні свята, а й щодня. Адже серед тих, хто в тяжкі для підприємства дні не залишив його, шукаючи вигіднішої роботи, переважають жінки. Отже, без перебільшення можна сказати, що на них тримався і тримається Одеський авіаційний.

Хто ж вони, героїні нашої розповіді?

Комерційного директора – заступника генерального директора ДП «Одеський авіаційний завод» Ольгу Березинську знають не тільки на підприємстві, а й в інших структурах, зокрема в Міністерстві оборони України, ДК «Укроборонпром», також у багатьох країнах світу. Її завзяття, творчий ентузіазм, креативні ідеї та щира посмішка завжди надихають підлеглих на нові трудові звершення. Доброту, товариськість, почуття обов’язку, притаманні їй, а також благодійність оцінено предстоятелями Православної церкви: Ольга – одна з небагатьох жінок України, які є кавалером ордена Святої Анни усіх чотирьох ступенів. На підприємство вона прийшла в листопаді 1986 року після закінчення Одеського інституту народного господарства. Спочатку працювала економістом у цеху № 3, потім начальником планово-економічного відділу заводу, у найважчий для одеських авіабудівників час стала головним бухгалтером підприємства, а з 2007 року обіймає посаду комерційного директора.

– Сьогодні у ДП «Одеський авіаційний завод» у багатьох країнах світу з’явилися постійні замовники на ремонт авіаційної техніки, а завдяки розвиненій інфраструктурі й впровадженню передових технологій одеські авіатори почали виготовляти сучасні легкомоторні літаки, які не мають вітчизняних аналогів, – розповідає Ольга Михайлівна.

А про ветерана заводу, кавалера ордена «Артур Анатра» дефектувальницю агрегатів літака Валентину Конон кажуть, що для неї робота є радістю. І це справді так. Важко уявити собі, але цьогоріч виповнюється 55 років, як вона почала працювати на Одеському авіаційному заводі!

А все починалося у 1958-му, коли 18-річну Валентину Донець узяли працювати телефоністкою на військовий авіаційний завод. За три роки роботи на заводському комутаторі абоненти звикли до її чудового мелодійного голосу та полюбили його. Зрештою знайшлася і друга її половинка – начальник телефонної станції Анатолій Конон, який став для неї надійним, люблячим чоловіком. Після народження доньки Валентині Конон запропонували місце комплектувальниці, якою вона працює і дотепер.

На робочому столі Валентини Терентіївни чимало різних приладів та деталей літака. Користуючись індикаторним нутрометром, вона прискіпливо вивчає кожну з них.

– Помилитися не можна у жодному разі, хоча інколи долю деталі визначають мікрони. Звичайно, допомагає досвід, – розповідає вона. – Маю тепер найвищий, 5-й, розряд, тому працюю цілковито на самоконтролі.

Ще один ветеран підприємства, кавалер ордена «Артур Анатра» Людмила Бородаєва запам’ятала жовтень 1960 року на все життя, адже саме тоді почала працювати на заводі слюсарем-складальником, а згодом – малярем, комплектувальницею...

Кажуть, життя прожити – не поле перейти. Проте, на погляд моєї співрозмовниці, якщо любиш свою роботу, то час плине непомітно: лише вчора прийшла на завод, а сьогодні – вже 53 роки трудового стажу за плечима.

З нею погоджується начальник бюро технологічного супроводження ремонту авіаційних двигунів Віра Гіріч. Вона добре пам’ятає 1977 рік, коли прийшла працювати на підприємство. Все було нібито вчора. Запам’яталися досвідчені офіцери-фронтовики, які досконало знали авіаційну техніку, рівень контролю якості, співробітництво з науковими установами Москви, Ленінграда щодо проблемних питань ремонту літаків, курси підвищення кваліфікації...

За словами Віри Гіріч, нині треба замислитися над розв’язанням кадрової проблеми, адже старі досвідчені фахівці йдуть на пенсію, а молодь не надто хоче працювати на державних підприємствах, де заробітна плата, на жаль, нижча, ніж у комерційних структурах.

– Розумієте, я душею і серцем хвилююся за наших авіабудівників, бачу, скільки сил витрачає керівництво заводу на чолі з генеральним директором Віталієм Юхачовим, щоб утриматися на плаву. Хотілося б, щоб держава звернула увагу на наші проблеми, допомогла підприємству з інвестиціями, – каже Віра Степанівна.

Хотілося б також згадати і чудових жінок, які нині на заслуженому відпочинку, але залишили свій яскравий слід у літописі історії заводу.

Ветеран праці, у минулому завідувач секретного діловодства Клара Чашина прийшла на підприємство 17-літньою дівчиною в 1942 році. Досі пам’ятає, яким важким випробуванням для авіаційного заводу стала Велика Вітчизняна війна. Передислокований багато разів завод часто-густо в екстремальних умовах ремонтував бойові літаки.

– Лише за роки війни у стрій було повернуто понад 500 літаків, відремонтовано безліч двигунів. До Одеси авіамайстерня повернулася лише у червні 1944 року, – згадує вона.

Клара Семенівна і сьогодні вважає себе часткою заводського колективу, відвідує підприємство, та й керівництво заводу її не забуває. Декілька років тому ветерану праці відремонтували квартиру...

У цеху №1 завжди добрим словом згадують чудову жінку, кавалера ордена «Артур Анатра» Олену Ярославську, яка починала працювати тут нормувальницею, а після закінчення Одеського інституту народного господарства стала економістом цеху.

Уже давно стала для багатьох робітників Одеського авіаційного заводу сімейним лікарем лікар-терапевт вищої категорії Людмила Боровська. І хоча вона вже на пенсії, люди й сьогодні звертаються до неї за порадою.

Завжди спокійна й урівноважена, Людмила Олександрівна знаходить спільну мову з кожним хворим.

– Я зараз тільки віддаю те, що колись у дитинстві від лікарів отримала, – каже вона...

Одне слово, колектив Одеського авіаційного заводу може пишатися своїми чудовими жінками, яких об’єднують щира любов до підприємства, самовіддана праця та оптимізм. І це додає впевненості в тому, що в Одеського авіаційного заводу гідне минуле, достойне сьогодення та велике майбутнє.