Хочеш до міліції? Покажи декларацію!

Специфічний характер завдань міліції має передбачати особливі умови відбору та вивчення осіб, котрі претендують на зайняття посад в МВС України. Про це свідчить законопроект № 10559 (щодо спеціальної перевірки осіб, які претендують на зайняття посад в органах внутрішніх справ).

         Сьогодні на службу до міліції приймають на контрактній основі громадян, які відповідають певним вимогам: мають високі особисті, ділові й моральні якості, здатні за станом здоров’я та рівнем освіти виконувати покладені на них завдання. Їм заборонено брати участь у страйках та вести підприємницьку діяльність.

Проте в нинішніх умовах, як вважає народний депутат Володимир Малишев (Партія регіонів), перелік цих вимог є недостатнім: на його думку, Закон України «Про міліцію» потребує певного корегування.

          Зокрема, статтю 17 Закону необхідно доповнити новими частинами: «Порядок проведення добору, вивчення та спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад в органах внутрішніх справ, та їх близьких родичів визначається Міністром внутрішніх справ України. Особи, які претендують на зайняття посад в органах внутрішніх справ, до призначення на відповідну посаду подають за місцем майбутньої служби декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в порядку, установленому законом, та зобов’язані повідомити керівництву органу, на посаду в якому вони претендують, про близьких їм осіб, які проходять службу в цьому органі».

          Також у проекті передбачені доповнення й до статті 18: «Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ затверджується Міністром внутрішніх справ України. Працівники міліції, яких притягнуто до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, звільняються зі служби в триденний строк з дня отримання відповідним органом внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили».

Однак сам термін «кодекс поведінки» може трактуватися по-різному. На цей факт ще раніше звернуло увагу головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України (під час розгляду аналогічного проекту № 9473): «У правотворчій практиці інших держав не існує єдиного загальновизнаного підходу до визначення форми й змісту «кодексів поведінки». У різних державах під цим терміном може розумітись як документ, що містить моральні та етичні (але не правові) норми, так і нормативно-правовий акт (у деяких державах відповідним «кодексам» у той чи інший спосіб надано сили закону)».

          А тепер повернімося до наших реалій. Зі змісту статті 18 проекту випливає, що «кодекс поведінки» не є законодавчим актом. Тобто його норми не зможуть мати загальнообов’язкового характеру для посадових осіб, тим паче – бути підставою для притягнення до відповідальності (у разі їх порушення). Про це свідчить ст. 92 Конституції: «Виключно законами України визначаються… організація і діяльність органів виконавчої влади, органів дізнання і слідства…».

         Що з цього випливає? Припустімо, Міністр внутрішніх справ України звільняє зі служби посадову особу (наприклад, офіцера) за порушення… Кодексу професійної етики та поведінки працівників міліції. У свою чергу, колишній посадовець (офіцер) звертається до суду, посилаючись на 92-гу статтю Конституції. Хто виграє:  позивач чи відповідач? Звісно, шанси на перемогу будуть у того, кого звільнили, а не в того, хто звільнив. Адже положення Основного Закону є нормами прямої дії.