Щоб атом був на службі держави

Україна є ядерною державою: майже половина української електроенергії виробляється на атомних електростанціях. На нашій території розташовані одні з найбільших у світі родовищ уранових та цирконієвих руд. При цьому в Україні немає ні технічних, ні людських ресурсів для створення ядерної зброї. Обидва ці чинники ставлять нашу країну в один ряд із державами з неоднозначним ядерним статусом. Про це йшлося в Одесі під час “круглого столу” «Ядерна безпека України».

На заході були присутні віце-президент Українського ядерного товариства Сергій Барбашов, завідувач кафедри атомних електричних станцій Одеського національного політехнічного університету В’ячеслав Дубковський, провідний науковий співробітник Одеської регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень Поліна Синовець, лідер громадського екологічного руху «Зелені» Дмитро Волков, лідер обласного екологічного руху «Зелені» Олег Лук’яненко, директор Центру політичних і соціальних досліджень «Здорова політика» Олена Глищинська.

За словами учасників «круглого столу», всупереч закидам деяких суспільних організацій, атомна енергетика й досі залишається найбільш екологічно чистою та найбільш економічно виправданою.

 В Україні діють 4 атомні електростанції та 15 енергоблоків, функціонують об’єкти зберігання відпрацьованого палива, що підлягає утилізації.

Значний резонанс у суспільстві викликала ініціатива Президента України Віктора Януковича відмовитися від запасів радіоактивного урану, з якою він виступив у Вашингтоні на саміті з ядерної безпеки. За даними міжнародного фонду «Ініціатива щодо зменшення ядерної загрози», на території нашої країни зберігається близько 90 кг високозбагаченого урану. Зокрема, близько 68 кг міститься в Харківському фізико-технічному інституті, 13 кг -- в Інституті ядерних досліджень НАН України в Києві, а також близько 6 кг -- у Севастопольському національному інституті ядерної енергії. Усі ці запаси, яких цілком може вистачити для створення ядерної зброї, Україна готова передати Росії. 

На думку завідувача кафедри атомних електричних станцій Одеського національного політехнічного університету В. Дубковського, з науковою метою цінний, проте небезпечний уран ефективно використовувати в нашій країні неможливо. Щоб проводити дослідження з високозбагаченим паливом, потрібні сучасне обладнання і наукові кадри, яких в Україні немає.

 «Молодь не йде в науку. Причина передусім у низьких зарплатах. Саме тому  90 кг високозбагаченого урану необхідно вивозити з країни. Ми не в змозі  використати його для науково-дослідних цілей, -- констатує вчений».

Присутні на “круглому столі” фахівці звернули увагу присутніх на деякі нагальні проблеми: Чорнобильську АЕС, об’єкти зберігання відпрацьованого ядерного палива. У світі досі насправді немає чіткої відповіді на запитання, що робити з радіоактивними відходами, котрі містять багато корисних компонентів. Нині відпрацьоване паливо після 1,5–2-річного зберігання відправляють на завод-виготівник у Росію. Вартість повернення відробітку досягає 50 відсотків ціни палива. Тому розумна політика поводження з відробітком може принести як велику економічну користь, -- вважає В. Дубковський.

За словами учасників “круглого столу”, Україна не планує заробляти на зберіганні відпрацьованого ядерного палива з інших країн. Проте розглядається можливість створення майданчиків для зберігання відпрацьованого палива при кожній АЕС. Перше таке сховище вже введено в експлуатацію на Запорізькій АЕС.

Занепокоєння в екологів викликає ракетне паливо, що зберігається на Павлоградському хімічному заводі, витікання якого може спричинити екологічну катастрофу з непрогнозованими наслідками. Цей об’єкт лише один із багатьох, небезпечний вміст яких давно підлягає знищенню. Однак грошей на утилізацію держава не виділяє.

Неподалік від сховища Запорізької АЕС розташований Дніпрогес. Стан гідроелектростанції незадовільний, і якщо греблю прорве, то сховище накриє річковою водою. Тому не можна допускати зберігання на нашій території ядерних відходів, зазначив лідер екологічного руху «Зелені» Д. Волков.

На думку віце-президента Українського ядерного товариства С. Барбашова, ядерні відходи цілком можуть стати джерелом великих прибутків – у разі організації цивілізованого ринку торгівлі відпрацьованими радіоактивними елементами. Він зауважив, що закриття Чорнобильської АЕС, якого домагалися  міжнародні інституції, не принесло Україні жодних додаткових дивідендів. Обіцяна міжнародна допомога досі залишається дивом, на яке українська влада все ще очікує.

Торік із держбюджету на підтримку радіаційної безпеки до Чорнобиля планувалося спрямувати 180 мільйонів гривень. Реальна сума виявилася вдесятеро меншою. Безпосередньо на станцію надійшло близько 11 мільйонів. За ці гроші, на думку С. Барбашова, неможливо виконати повний комплекс необхідних робіт.

Учасники “круглого столу” зійшлися на тому, що в Україні потрібен суворий громадський контроль за зберіганням та використанням ядерного палива й відходів.

ДОВІДКА ЖУРНАЛУ «ВІЧЕ» 

У світі дедалі частіше ведуть розмови про «міні-АЕС», які вважаються  екологічнішими та працюють на низькозбагаченому урані. Розробники обіцяють, що одна така АЕС може забезпечити енергією 20 тисяч середньостатистичних домогосподарств або  один промисловий завод. Вартість електроенергії становитиме  0,1 долара за кіловат-годину. Реактор коштуватиме приблизно 25 млн. доларів. Якщо його купуватиме, приміром, місцева громада, то на кожного громадянина  припадатиме не така вже захмарна сума. Тобто можна уявити якесь невелике місто з повним автономним забезпеченням електроенергією. Прикладом такої «міні-АЕС» є портативний атомний реактор Hyperion Power. Він має сталевий корпус та бетонну оболонку. Реактор (діаметром 1,5 м і заввишки 2 м) закопується в землю, а на поверхні зводиться невелика будівля для парової турбіни, яка перетворює теплову енергію на електричну.