Лохотрон по-українськи, або 100 000$

Безкоштовний сир є тільки в мишоловці. Безперечно, цю прописну істину знають усі, але знову й знову продовжують танцювати гопака на граблях. Ще б пак, якщо йдеться про великі гроші. І для цього нічого не потрібно. Даєш п’ять тисяч, а отримаєш сто. Справжніх, справжнісіньких …ну, майже…

Ви будете приємно здивовані. Твір, якому виповнюється сто років, ніби списаний із сьогодення. І якби не костюми та декорації, можна було б запросто подумати, що події відбуваються в наш час. Тож і нинішній публіці буде цікаво дивитися нову виставу. Більше того, вона матиме можливість не просто споглядати дійство на сцені, а впізнавати в героях своїх знайомих, сусідів чи й… самих себе. А відтак від душі посміятися.

Давню історію, яку описав у своїй п’єсі «Сто тисяч» корифей українського театру Іван Карпенко-Карий, запропонували глядачеві актори театру української традиції «Дзеркало». У своїй виставі «Лохотрон по-українськи, або 100 000 $» творчий колектив доніс до глядачів, що й у наші часи існують, так би мовити, вокзальні шахраї, які «розводять» наївних пасажирів на гроші. А українці не хочуть і не мусять бути ошуканими перехожими. Дивно, але весело й сумно, що подібні ситуації повторюються й нині.

Майстерна робота режисера Василя Шандро талановито втілена в чудовій грі актора Дмитра Сторчоуса в образі головного героя – Герасима Калитки. Також яскраво зіграли Людмила Зінченко (Параска) та Юлія Овчиннікова (Гершковер). Вистава пройшла в активному темпі. Автору ідеї і постановнику Володимиру Петранюку вдалося зробити її, як мелодію, на одному диханні й водночас подати як яскраве видовище. Так, саме видовище, а навіть краще сказати дійство, котре глядач зміг побачити на сцені театру «Колесо». Постановка надзвичайно легка: глядач без зусиль розуміє і сприймає все, що відбувається на сцені.

У виставі багато музичних і хореографічних номерів, які плавно вплітаються в канву дії, допомагаючи розкрити образи й головну ідею. Трупа театру української традиції також спробувала пограти і зі словом, і з діями, і з людським розумінням тих чи інших понять. Тому у виставі, крім авторського гумору, є дуже багато акторського сарказму, іронії. Ті, кому пощастило побачити спектакль, отримали чимало емоцій. Під час перегляду глядачі відверто сміялися, бо гумор тут іскрометний, яскравий і точно влучає в ціль. Напевно, саме тому й цікаво було глядачу, бо все побачене, ніби списане з нашого життя.

Хотілося б відзначити й сценографію і костюми, які розробила Валентина Кузьмічова. В умовах недостатнього фінансування актори мали досить пристойний вигляд. Їхні костюми – наче частина декорацій.

Безперечно, вистава вдалася! Тож вітаємо всіх, хто долучився до створення «Лохотрона по-українськи, або 100 000 $».