Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа

Перемога Д.Трампа на виборах 8-го листопада 2016 р. була несподіваною. Практично всі соціологічні заміри вказували: 45-м президентом США має стати Х.Клінтон, яка, з деякими нюансами, продовжить курс Б.Обами. Соціологи не так вже й помилялися – значна більшість американських виборців віддали свої голоси саме за кандидата від демократичної партії. Але через федеративний устрій держави треба перемагати в окремих штатах, яким сумарно  належить більше (мінімум 270) голосів виборників, на наступні чотири роки господарем Білого дому 20 січня 2017р.  стане республіканець Д.Трамп. Він обійме посаду найвпливовішого політика  наймогутнішої  в різних вимірах держави сучасного світу. Занепокоєння в США викликає те, що його партія контролює обидві палати Конгресу (щоправда, їхні члени не пов’язані партійною дисцiпліною, тобто група республіканців з конкретного законопроекту може об’єднуватися з демократами та навпаки). Наступного року Президент проведе на вільне місце члена Верховного суду потрібну йому кандидатуру та республіканці отримають перевагу п’ять до чотирьох. Тобто система стримувань та противаг в американській політичній системі  припиняє своє функціонування щонайменш на два роки – до виборів до Конгресу восени 2018 р., коли, у разі масового невдоволення курсом Д.Трампа, насамперед, економічною політикою республіканців, електорат приведе до Конгресу демократичну більшість. Несприйняття «імперського президентства» вивело на вулиці декількох американських міст демонстрантів під гаслом «Трамп не мій президент», але американський Майдан не відбудеться.

Ексцентрична та надзвичайно суперечлива за змістом, популістська передвиборна кампанія Д.Трампа, яку він проводив далеко за «межею фолу», призвела до сприйняття його як непередбачуваного та незваженого політика. Нині у світових столицях оцінюють, що з його обіцянок було чистим блефом на догоду виборцям, а які він прагнутиме втілити в життя. Велика увага при цьому прикута до складу команди, разом з якою він керуватиме країною. Вірогідно, до неї залучать низку ветеранів адміністрації Дж. Буша-мол., досвідчених управлінців. Але сподіватися, що вони «обмежуватимуть» Президента наївно – останнє слово завжди буде за ним. Практично повністю – за Конституцією США, -- в Президента, головнокомандувача та голови уряду, розв’язані руки у прийнятті оперативних зовнішньополітичних рішень. Рада національної безпеки має суто дорадчий характер.

Якщо говорити про об’єктивні фактори, які обмежуватимуть незважені кроки Президента на світовій арені, то це, найперше, економічні інтереси крупного американського бізнесу. Економічну глобалізацію не в силах зупинити навіть Президент США, він може тільки загальмувати її політичний супровід. Думаю, деякий зигзаг у «світовому лідерстві» Вашингтона дійсно відбудеться, не все повернеться на «кола свої», але остаточного краху світової системи не станеться. Як оптимістично вказав Б.Обама, «сонце так само з’являтиметься кожного дня на небосхилі» -- хоча Д.Трамп дійсно загрожує базовим результатам восьмирічної діяльності Обами у Білому домі. Сьогодні України, як, до речі й інших країн Східної Європи, на особистій «політичній мапі» Д.Трампа немає. Сподіватимемося, що невдовзі ми на ній з’явимося, і не через загострення ситуації на Донбасі. Думаю, Трампу пояснять і він зрозуміє: не в інтересах Америки подарувати Крим росіянам. США продовжать  підтримувати нерозповсюдження ядерної зброї та й повна відмова від ролі стабілізатора міжнародної системи також неможлива. Насамперед, тому що вона невигідна Сполученим Штатам. 

Олександр ПОТЄХІН,
доктор історичних наук,
головний науковий співробітник
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»