Крим. Страх відступає перед мелодією свободи

Окупаційна влада в Криму продовжує масові репресії проти кримських татар. У травні каральні акції набрали нової сили, але у відповідь корінний народ півострова не замкнувся в атмосфері страху, а вперше за два роки окупації масово вийшов на вулиці.

Заборона Меджлісу – продовження теми

Утім, травень почався з поганих новин. Після заборони Меджлісу кримськотатарського народу окупанти взялися за його представників, які не залишили півострів, а продовжили боротьбу на батьківщині, незважаючи на попередження про небезпеку.

12 травня слідчі ФСБ прийшли до заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова. Його посадили в автівку й повезли до Сімферополя, де розташоване так зване управління ФСБ по Криму. Згодом окупаційний прокурор півострова Наталія Поклонська пояснила, що проти нього порушено кримінальну справу за частиною 2 статті 280.1 Кримінального кодексу РФ. Цю сумнозвісну статтю російські депутати додали до КК після анексії Криму. Її суть у тому, що будь­які заяви з приводу територіальної цілісності РФ (зокрема, незаконного статусу Криму) є екстремізмом, прояви якого караються п’ятьма роками в’язниці.

«Злочин», який здійснив Ільмі Умеров, — це інтерв’ю телеканалу ATR у березні 2016 року, під час якого він пояснював очевидні, з правового погляду, речі, а саме, що Росія окупувала півострів і проводить репресії проти кримськотатарського народу.

Після того, як заступник голови Меджлісу дав підписку про невиїзд, він повернувся додому в Бахчисарай у супроводі кількох вантажівок (!) із силовиками, які мали забезпечити «спокій» під час обшуку в помешканні Умерова.

Звісно, усі ці маски­шоу розраховані на те, щоб залякати кримських татар, які відважилися прийти до будинку Умерових, аби підтримати їх у лиху годину.

Нині слідчі активно продовжують викликати на допити Умерова та його рідних, проводять різноманітні експертизи. За інформацією «Віча» з власних джерел, співробітники ФСБ налаштовані максимально швидко «розслідувати справу» й направити до суду.

Та найгірше в цій ситуації те, що окупанти не обме­жуються офіційними залякуваннями – кримінальними справами й погрозами. 24 травня знову­таки у Бахчисараї безслідно зник член Координаційної ради Всесвітнього конгресу кримських татар, член бахчисарайського регіонального меджлісу 30­річний Ервін Ібрагімов.

Уранці 25 травня покинуту машину Ібрагімова знайшли його батьки. Через кілька годин кримськотатарські активісти дістали карту пам’яті з однієї з камер спостереження. На записі видно, як люди у формі викрадають Ібрагімова. Родина пообіцяла один мільйон рублів за повернення сина, але звісток про нього досі немає.

Російські спецслужби у Криму не забувають і про журналістів. Журнал «Віче» уже писав про затримання й порушення кримінальної справи проти Миколи Семени та обшуки у 18 помешканнях у зв’язку з його «справою». У травні тенденція залякування журналістів посилилася.

Відома на півострові кримськотатарська журналістка й громадський діяч Ліля Буджурова «насмілилися» заявити, що кримчанам слід згуртуватися й допомогти багатодітним родинам політв’язнів. Приміром, дружина обвинуваченого у «справі 26 лютого» Алі Асанова Ельнара самотужки виховує чотирьох малолітніх дітей!

За такі заклики Буджурова отримала офіційне попередження від прокуратури.

«Заклик допомогти дітям – це, виявляється, екстремізм. Сьогодні (30 травня. – Ред.) співробітники прокуратури м. Сімферополя вручили мені чергове «Застереження про недопущення порушення законодавства стосовно протидії екстремістській діяльності та законодавства про засоби масової інформації». Ці «злочини» були виявлені у моїх постах на Фейсбуці, а також у блозі «Тепер це наші діти» на Crimeantatars.club», − повідомила Буджурова.

Варто додати, що перелічені факти – лише вершина айсберга. Це ті гучні випадки, які «пробилися» крізь інформаційний мур, що його створює Росія у Криму. Тут не згадується про численні затримання («з метою профілактики дотримання міграційного законодавства РФ») мусульман у мечетях після п’ятничної молитви, про справи проти членів забороненої лише в Росії та Казахстані організації «Хізб ут­Тахрір» та нескінченні попередження.

Отже, залякуючи журналістів, викрадаючи активістів, порушуючи кримінальні справи проти політиків, окупаційна влада Криму намагається створити на півострові атмосферу страху. Щоб кримські татари не заявляли про свої права, а інші мешканці півострова бачили, що буває з опонентами режиму.

18 травня – день катастрофи і повстання

Та схоже, що у функціонуванні системи страху почалися «перебої». З 2014 року окупанти традиційно забороняли масові жалобні заходи на День депортації кримськотатарського народу. Не став винятком і 2016­й. Напередодні скорботної дати активістів по черзі викликали кого у ФСБ, кого у місцеві «органи влади» для «профілактичних розмов» і наголошували на неприпустимості участі у несанкціонованих (тобто не організованих владою) мітингах.

Часом доходило до кумедного: у Воїнці голові регіонального меджлісу заборонили проведення жалобного мітингу в парку через «ремонтні роботи», що запланували якраз на 11.00 18 травня.

Та кримські татари в усіх містах півострова, попри заборони й погрози, вийшли на жалобні заходи. До того ж вийшли масово, фактично проігнорувавши офіційні заходи, влаштовані владою.

Отже, кримськотатарський народ не побоявся вшанувати пам’ять 200 тисяч своїх предків, яких
1944 року за наказом Сталіна протягом кількох днів заганяли до товарних вагонів (у яких перевозять худобу) й відправляли до Центральної Азії. Половина з вигнанців не пережили депортації.

У Бахчисараї, Судаку й Сімферополі молодь провела автопробіги з національними прапорами. За це вже наступного дня водіїв викликали до судів відповідати за адміністративні порушення. Причому в Судаку ці справи погрожують з адміністративних порушень перекваліфікувати на кримінальні.

«1944» і Джамала

Гімном цьогорічного 18 травня, безперечно, стала пісня Джамали «1944», з котрою вона перемогла на головному пісенному конкурсі континенту — «Євробаченні­2016», фінал якого відбувся 14 травня у Стокгольмі.

На перемогу Джамали, щиро кажучи, не розраховували ні українці, ні всезнаючі букмекери. Ще під час національного відбору один із суддів – Костянтин Меладзе переконував, що пісня Джамали про сталінську депортацію – це неформат для «Євробачення» (бо то, мовляв, аполітичний конкурс) і завуальовано пропонував відправити туди «політкоректну» попсу. Але глядачі вирішили по­іншому. Біль, яким пронизана композиція, знайшов відгук спочатку в серцях наших співвітчизників, а потім і європейців.

Тож Україна вдруге зламала стереотипи «Євробачення». Уперше це сталося 2004­го, коли Руслана довела, що народна пісня може лунати сучасно. А 2016­го Джамала продемонструвала, що справжній біль народу зворушує і не залишає байдужими людей.

Звичайно, своєрідно відреагувала на перемогу Джамали Росія: там так відчайдушно сподівалися на тріумф Сергія Лазарева, що навіть склали електронну петицію з вимогою перерахувати голоси. Утім, організатори конкурсу відкинули цю «пропозицію».

Та найголовніше для кримськотатарського народу те, що їхня мова, пісня, історія вперше пролунали на всю Європу, Австралію і США. За даними організаторів, цьогоріч за конкурсом стежили 200 мільйонів (!) глядачів.

Джамала піднесла народний дух. А завдання української влади, журналістів та активістів – не дати йому занепасти й пам’ятати, що будь­яка стаття, звернення, заява, акція на підтримку кримськотатарського народу – це маленький крок, який наближає повернення Криму та визволення його корінного народу від окупації.

Автор: Лариса МАРИЩЕНКО.