передплата Українською | In English

№11, червень 2016

Як архітектурні перлини Львова стають сценічною бутафорією

Центр Львова – заповідна територія – входить до переліку об’єктів історичної спадщини ЮНЕСКО. Саме сюди спрямовані тисячні потоки туристів, які приїздять до Львова. Їх приваблюють перлини пам'яток архітектури. Однак за останні 25 років ці перлини зникають, їхній перламутр осипається, а історична частина міста вже стає сценічною бутафорією.
Процеси руйнації заповідної території історичного Львова тісно пов'язані з глибинними процесами змін у свідомості людей. І тут сьогодні, як ми бачимо, все відбувається за передбаченим сценарієм з мудрої книги Вічності: «Неправедний – нехай чинить неправду ще, і поганий – нехай ще опоганюється. А праведний – нехай ще чинить правду... щоб кожному віддати згідно з ділами його». «Віче» розповідає про тих, хто цю правду нищить, а хто — виборює.

У Львові донедавна був Державний львівський історико­архітектурний заповідник, на землях якого нічого не можна було будувати, а пам'ятки архітектури — приватизувати і робити реставрацію на свій лад. Але щоб розв’язати собі руки і не дотримуватися тих положень закону, рішенням місцевої влади була ліквідована дирекція історико­архітектурного заповідника. Його підмінили управлінням охорони історичного середовища, яке стало структурою Львівської міської ради. Відтак усі процеси реставрації спростили і вже діють на свій смак і за своїм бажанням: історичні пам’ятки перебудували і відкрили кнайпи, сувенірні лавки – все, що є прибутковим з огляду на масового туриста. А збереження історичного середовища та його пам'яток архітектури зневажили.

Після Революції гідності активізувалися глибинні процеси у свідомості громади Львова. Громадські організації постійно перебувають у тонусі: організовують пікети, мітинги­протести, ведуть судові процеси проти незаконного будівництва та купівлі земель на території заповідника, за збереження пам'яток. А сила громади – це велика сила, бо вона має потужне національне коріння. На одній з прес­конференцій професор Львівського національного університету імені Івана Франка Олександра Сербенська пояснила журналістам, що в українському слові громадянин і російському гражданин закладені дві великі різниці. І вони можуть нам допомогти у просвітленні розуміння ейдосу двох різних народів — українського і російського, двох різних культур, а відтак і двох різних поглядів на одну й ту саму подію. Чому одні хочуть мати в своїй суспільності владу одного царя, а другі бачать у себе в державі при владі громаду й самі прагнуть вирішувати її долю. А також долю і села, і міста, і держави.

Бо слово «громадянин» походить від «громади», тобто соборності, спільності, котра в нас на теренах України закладена генетично, бо здавен війт чи голова збирав громаду і виносив на вирішення якусь проблему. А слово «гражданин» – походить від слова «ограждать», тобто «оградить» себе від чогось чи від когось частоколом, а ті, хто всередині, є «граждане» і мають особливі привілеї, а хто поза парканом («оградой») – не належать до спільноти, що означає «не наші», й заслуговують іншого ставлення. Відтак семантичне зерно у слові «громадянин» містить дух соборності, й це ми інтуїтивно відчуваємо, а «гражданин» – уособлення, відокремлення.

Усе фальшиве і брехливе сьогодні швидко піднімається на поверхню. Сурогат і бутафорія будь у чому викликають особливий осуд серед львівської громади. Тому історію свого міста мешканці вже не лише гордовито декларують, а й відстоюють на мітингах. Бо свій же галичанин­підприємець нахабно перекроює те історичне середовище, в якому виросло не одне покоління львів’ян. Він вивищується, будуючи в зоні історичної спадщини ЮНЕСКО споруди вище від усіх храмів Бога, перед яким у вишиванці щиро при чесній парафії щонеділі б’є поклони. Інший приватизує землі в архітектурно довершеному Бернардинському комплексі, де діє храм Св.Андрія, і під монастирськими мурами смажить м’ясо для туристів. На площі Ринок,10 у старовинному палаці Любомирських влаштовує копальню, запускаючи підземними готичними склепіннями вагонетки з зернами кави і розповідаючи туристам прикольні байки, що тут видобувають львівську каву. В історичному ареолі середньовічної площі будує скляні модерні ангари, де пиво, як дурман, ллється рікою. Саме в зоні скупчення прекрасних довершених храмів, середньовічних пам’яток­кам’яниць, вузеньких брукованих вуличок, обрамлених балконами зі скульптурами, спритні підприємці прагнуть зосередити свій бізнес. І їм це з успіхом удається.

Львів тільки нині відкривається для світу. Туристи з­за кордону зацікавилися містом саме тому, що тут зосереджена велика кількість архітектурно­історичних і сакральних пам’яток – соборів, костелів, монастирів, оборонних мурів, унікальних кам’яниць і споруд. А їх у Львові з кожним сезоном дедалі менше. Кам’яниці активно нищать свої ж. Тихо, підло, під патріотичними гаслами і тризубами. Варто лише поглянути на площу Ринок, яка вже сама по собі може бути функціональним музеєм архітектури. Бо всі 44 будинки, котрі творять прямокутник довкола Ратуші, є пам’ятками архітектури 16, 17, 18, 19 століть. І кожний має свою історію, на кожній таблиці охоронний номер і власна назва будинку...

Однак новоспечені власники, приватизувавши ці пам’ятки, входячи у середньовічну кам’яницю, ні всередині, ні зовні не реставрують її, а пристосовують під свій бізнес­проект. Відтак автентичні колони в кімнатах, дерев’яні балки на стелях, віконні і дверні портали не відновлюють, а монтують нові, понівечені скульптури, ліпнину з фасадів збивають або ж зовсім знімають чи ставлять погані копії.

– Середньовічний Львів зникає, – з сумом констатує член консультативної ради міста, заслужений архітектор України Ганна Новаківська. – Безконтрольне будівництво в історичній частині міста, яка належить до охоронної зони спадщини ЮНЕСКО, може призвести до того, що нас позбавлять цього статусу. Адже приїдуть до Львова фахівці й побачать бутафорію або ж шкаралупку від архітектурної перлини.

Та є на площі Ринок єдина споруда, котру вдалося врятувати від знищення, укріпити і реставрувати. Палац Бандінеллі під номером 2. У фахівців від архітектури, які сюди приїздять, це творіння рук львівських реставраторів інституту «Західукрпроектреставрація» викликає захоплення. Адже тут за 12 років реставраційних робіт відновили все, що змогли, і навіть понад цього: стелі з дерев’яних балок,білопінні рельєфні міжвіконні колони, різьблені дверні портали. Сьогодні у палаці виставкові зали Львівського історичного музею, а попереднім було рішення розмістити тут кабінети чиновників Львівської міської ради. На щастя, тоді ще здоровий глузд переміг. І ми маємо можливість бачити, який вигляд мало житло заможних львів'ян, котрі мешкали на площі Ринок 300–400 років тому. А щоб відреставрована архітектурна пам'ятка була дієвою, щоб працювала на відвідувача, знаний львівський мистецтвознавець Сергій Богданов розробив інтерактивний музейний проект, якому немає аналогів. Кілька кімнат у палаці Бандінеллі відведено для відтворення правдивих інтер’єрів житла львівських патриціїв, які мешкали на площі Ринок у 17, 18, 19 століттях. Чим були оздоблені кімнати, спальня, кухня, вітальня, кабінет? Щоб віднайти автентичні для відповідного часу меблі, посуд та інші предмети побуту, треба володіти колосальними знаннями у царині живопису, порцеляни, ткацтва, мистецтва, історії. Все необхідне Сергій Богданов добирає у фондах цього музею: меблі, посуд, картини, гобелени, срібло, люстри, дзеркала – унікальні історичні цінності. Однак тільки після їх дослідження дає на реставрацію фахівцям, і лише тоді ці предмети знаходять своє місце в інтер’єрі кімнат. Уже відкрито для перегляду відвідувачів п’ять кімнат та простору кухню з піччю, яку прикрашає добірна автентична колекція мідного й олов’яного посуду. Кожна річ чи предмет в інтер’єрі має цінність і свою історію, про яку з великим пієтетом і любов’ю розповідає Сергій Богданов. Коли ж він перевтілюється у багатого патриція з далекого минулого й одягає оксамитовий костюм, оздоблений білим мереживним жабо, манжетами, й несе в руках срібні канделябри, то публіка втрачає дар мови і заворожено ловить кожне його слово. Для шанувальників і поціновувачів історичних цінностей – картин, гобеленів, меблів, порцеляни, шовку, гардин тощо – слухати коментарі Сергія Богданова, те, як він мистецьки з енциклопедичною точністю деталізує принади цих речей, – насолода спілкування з висококласним мистецтвознавцем, закоханим у кожний предмет створеного ним інтер’єру. Він із захопленням розповідає про голландський крій атласних гардин, які тут виконують важливі функції і прикраси, і захисту, аби прикрити від денного світла натуральні барви гобеленів, килимів, картин, щоб вони не вилиняли, інакше «зів’ялим» буде і вигляд інтер'єрів кімнат.

Високий професіоналізм Сергія Богданова творить правдиву історію Львова, котра оживає в мурах лише однієї середньовічної кам'яниці. І кожний відвідувач це відчуває, і у відповідь його серце наповнює шана до міста Львова, його мешканців. Обмін естетичними почуттями збагачує і робить кожного відвідувача кращим, відкритішим, а це і є той неоціненний вплив краси і гармонії на свідомість людей, котру змінює праця одного професіонала культури. Для такої успішної справи Богданов має мотивацію: любити і шанувати прекрасне, мистецьки створене вправними ремісниками, та вміти якісно і з любов’ю відновити кожну пам'ятку для громади, для міста.

Громада є та дивовижна спільнота, де біль одного резонує в серці іншого.

3 червня 20 художників зібралися в історичній частині Львова на мистецький пленер «На руїнах». Вони поставили мольберти біля зруйнованих споруд, біля будинків, де триває реконструкція, перебудова. Художники, котрі, як правило, шукають гарних пейзажів, вирішили малювати те, що зникає, щоб потім порівняти, як і що змінилося. У такий спосіб 20 художників висловили власну позицію: закликали до збереження історичної частини Львова. Контрасти – це те, що привернуло увагу митців. Бо саме контрасти одразу впадають в око. Так, відомий митець із Закарпаття Антон Ковач серед руїн будинків на вулиці Федорова побачив чарівне вікно з минулого:

– Я сьогодні узяв пензля до рук, як лейтмотив узяв вікно, в яке вже ніхто давно не дивиться. І через це вікно видно вершину нашої міської Ратуші, а на ній прапор український. Можливо, хтось колись задумається над тим, чого, власне, воно так є. Тому всім патріотам, які нині живуть у місті Львові, я зичу багато енергії і сил, щоб вони викорінювали байдужість, — побажав Антон Ковач.

Після зустрічі з тими громадянами, які вболівають за збереження історичного Львова, я відкрила повість «Лель і Полель» і поглянула на Львів 100 років тому очима ще одного небайдужого львів’янина — Івана Франка...

«Ось хлопці вже й вийшли на вершину гори – і внизу, під їхніми ногами, увесь Львів півмісяцем розсипався по долині; невеликий левик на міській ратуші блищить і палає в останніх променях заходячого сонця; бернардинський годинник видзвонює сьому; десь біля св. Миколая муляри, б’ючи у дошку, оповіщають фаєрабенд; напівпрозорий блакитнуватий туман стелиться понад містом і зливається вдалині з темною зеленню густого ліска на Високому замку...».

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Tetiana Yaroshenko
01.01.1970 03:00
фото
Руйнація архітектури центрального району міста Львова просто жахлива! Складається враження, що керівництво міста поставило за мету позбутися статусу ЮНЕСКО. Одної новобудову на розі вулиць Франка і Шухевичів достатньо, щоб осягнути цей жах.
Виталий Скобельский (Украина)
12.08.2016 12:11
фото
Руйнація архітектури центрального району міста Львова просто жахлива! Складається враження, що керівництво міста поставило за мету позбутися статусу ЮНЕСКО. Одної новобудову на розі вулиць Франка і Шухевичів достатньо, щоб осягнути цей жах. Те саме про новобуд по вул. Городоцький навпроти драмтеатру ім. Лесі Українки. Хоча можна добре, як ніхто не скаже про дім Укрсімбанку на площі Міцкевича, що це повністю збудований наново будинок. Мажемо та чи хочемо?!
 

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016