Свобода слова: суспільні, приватні, бульварні

«Свобода слова і ЗМІ в Україні, Німеччині та Польщі» – під егідою цього науково-правового проекту в Інституті законодавства Верховної Ради України в ході науково-практичної конференції та дводенного семінару (11—13 травня) вітчизняні експерти та їхні зарубіжні колеги з Мюнхенського інституту східноєвропейського права за сприяння Німецької служби академічних обмінів окреслили коло дискусійних правових питань.
Наше місце за рівнем свободи слова – 107. Серед 180 країн. Проте ми, кажуть експерти, на правильному шляху.
Утім, створення суспільного телебачення і радіомовлення, реформування державних і комунальних ЗМІ, стрімкий розвиток інтернет-видань, доступ до публічної інформації, свобода слова і відповідальність ЗМІ, виклики та загрози гібридно-пропагандистської навали й чимало інших чинників впливу в медійному просторі України потребують вивіреного правового супроводу, що базувався б на досвіді країн, для яких подібні трансформації вже стали історією. Вітчизняні учасники науково-правового проекту, а це майже 60 представників органів влади, семи науково-дослідних і вищих навчальних закладів Києва, Харкова та Одеси, мали можливість у доповідях зарубіжних експертів і дискусіях знайти відповіді, так би мовити, на злобу дня. Зарубіжні гості в загальних рисах змалювали правове поле мас-медіа Німеччини та Польщі, висловили міркування з проблем комунікаційного розвитку, відповіли на конкретні запитання, які цікавили українських учасників конференції. З виступів колег було зроблено висновки щодо розвитку законодавства у сфері свободи слова, захисту діяльності журналістів, зокрема в умовах війни на Сході України.
Звісно, редакцію журналу «Віче», яка нині перебуває у процесі реформування за недавно прийнятим Верховною Радою відповідним законом , більше цікавила система фінансування друкованих ЗМІ, зокрема громадсько-політичних і теоретичних, яким є наше видання. І відповідь була простою: соціально-політичні видання фінансують фонди політичної освіти. Запитання: а хто фінансує самі фонди політичної освіти? Відповідь: вони одержують дотацію з державного бюджету. І логіка тут залізна. Вони не державні, і не приватні, і не бульварні. А якими вони стануть в Україні? На жаль, відповіді на це запитання ми не знайшли. Хоча цікавими міркуваннями учасників проекту з медіа-права раді поділитися з читачами.

Проблема в тому, що ЗМІ контролюються олігархами

Матіас Конрад, керівник відділу зв’язків із засобами масової інформації та громадcькістю Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, у своєму виступі пояснив, чому Україна у рейтингу свободи преси посідає сто сьоме місце зі ста вісімдесяти досліджених країн.

– Звичайно, на таке становище вплинули анексія Криму та події на території Донбасу. Великою проблемою у сенсі свободи преси є те, що великі радіокомпанії та медіа­підприємства контролюються олігархами. Також досі існує обмеження свободи медіа і преси. За останній рік зафіксовано майже триста таких випадків, тридцять шість фактів нападів на журналістів і лише два з них розслідувано.

Ще одну «догану» з боку ОБСЄ Україна отримала за події навколо заборони програми Савіка Шустера. Але ми сподіваємося, що Україна загалом на правильному шляху.

Німеччина фінансово і політично підтримує Україну щодо заснування і формування публічно­правових каналів телебачення і радіо, тобто громадського радіо і телебачення. Ми підтримуємо незалежну журналістику і плюралістичний медійний ландшафт в Україні. Для цього ми запропонували проект «Співпраця з громадянським суспільством в країнах Східного партнерства», на який нинішнього року виділено понад дванадцять мільйонів євро. І якраз четверта частина цих коштів витрачається на розвиток та співпрацю з громадянським суспільством, Україною та Німеччиною.

Аксель Борман, старший науковий співробітник Мюнхенського інституту східноєвропейського права, докладно розповів про німецьке медіа­право, яке традиційно перебуває під впливом конституційного права, де зазначено основні вимоги щодо забезпечення всіх громадян однаковими можливостями отримання інформації. Ми сплачуємо суспільну плату за радіо і телебачення, кожна бюджетна організація, а також підприємства мають її сплачувати. Також багато каналів приватного телебачення, які фінансуються виключно з коштів від реклами, і, звичайно, кожна земля має установи, які здійснюють відповідний нагляд за їхньою діяльністю.

Конституція Німеччини захищає свободу творчості і свободу мистецтва.

– У Німеччини існує стабільна система фінансування, і, власне кажучи, вона закріплена у Конституції, бо це гарантія існування публічно правових теле­ й радіо компаній. Фінансування друкованих засобів інформації не передбачено державою. У Німеччині в кожній федеральній землі існують центри політичної освіти, які й займаються друкованими ЗМІ, тобто фінансування здійснюють фонди політичної освіти.

– Фонди політичної освіти мають дотацію з державного бюджету.

Марія Каріді (Інститут теорії комунікації та досліджень у сфері ЗМІ, Універсітет імені Людвіга Максиміліана) здійснила короткий огляд свободи засобів масової інформації з точки зору наукових теорій про комунікації у Німеччині.

У 1984 році у Німеччині було запроваджено приватне телебачення, і відразу виникли побоювання, що воно витисне державне й це матиме негативні впливи на культуру медіа, тому що такі канали шукають якісь резонансні події, політичні чи сексуальні скандали тощо. А можливі також провали у знаннях: одні люди знатимуть більш, ніж інші, втрачатимуть інтерес до політики тощо. Щодо роботи журналістів, то вони теж більше зорієнтовані на комерціалізацію.

За тридцять років досліджень виявилося, що комерційний компонент медіа значно збільшився. У передплатних ЗМІ, у тому числі, більш, ніж наполовину. А політичний аспект втрачає значення. Стало менше повідомлень, більше проявляється особиста думка журналістів, їхні коментарі, скандальні історії зі знаменитими особистостями, а політичні та економічні аспекти життя відійшли на другий план. Така ситуація простежувалася практично в усіх досліджених газетах. Таким чином, медіареалії значно змінилися.

Борис Бабін, завідувач сектору наукового супроводу моніторингової діяльності відділу моніторингу законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, розповів про статистику порушень свободи слова в різних країнах, за даними Європейського суду з прав людини. Вона не збігається з тією, яку надають інститути досліджень свободи слова. На першому місці за кількістю порушень свободи слова Туреччина – 258 порушень, виявлених судом. Далі ідуть Австрія та Франція – по 34 порушення. Росія – 27 порушень. Польща – 25 порушень. Румунія – 24. Португалія – 20. Фінляндія – 19. Угорщина –
18. Молдова – 17. Швейцарія – 16. У Болгарії, Греції та Великій Британії –
по 11 справ. Україна має 10 випадків. Словаччина та Німеччина – по 9 тощо. Частина держав Ради Європи в цій системі моніторингу перебувають не так давно. Тому цю статистику можна розподілити на дві групи. Умовно «старі» і «нові» держави, які приєдналися до конвенції.

Наприклад, Україна, посідаючи 15­те місце у цьому сумному заліку порушення свободи слова загалом, на 7­му місці серед «нових» держав Ради Європи, маючи менше порушень, ніж Польща, Румунія або Угорщина. Не кажучи про Молдову або Російську Федерацію. Безумовно, ця система правових відносин є своєрідним дзеркалом, в якому відображається свобода слова на всьому європейському просторі.

Сергій Білоцький (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка) зауважив, що членство України у Раді Європи та підписання угоди про асоціацію з ЄС, передбачають і відповідність українського законодавства актам ЄС, нормам Європейської конвенції з прав і свобод людини.

У Конституції України хоча й містяться норми, присвячені діяльності ЗМІ, залишаються неврегульованими питання інформаційних відносин.

Проте в Кримінальному кодексі України є стаття, яка передбачає кримінальну відповідальність за навмисне перешкоджання професійній діяльності журналістів. Водночас існують певні обмеження на свободу думки і слова. Вони полягають у тому, що свобода думки не повинна перешкоджати громадським, політичним, економічним, соціальним, екологічним та іншим правам особи.

Агнєшка Маліцька, керівник Школи німецького права Університету міста Вроцлав, розповіла про медіа­право у Польщі, де працюють багато суспільних і приватних каналів радіо й телебачення.

Польські організації суспільного мовлення діють як акціонерні компанії, які належать державній скарбниці – Міністерству фінансів. Державні органи влади ухвалюють рішення щодо організації суспільного мовлення тільки в межах, визначених законодавством. Важливо й те, що Польща приєдналася до Європейської конвенції про транскордонне мовлення, у її законодавстві містяться вимоги цієї конвенції.

Найвищим регулювальним органом Польського ТБ є Загальнопольська рада радіомовлення та телебачення. До компетенції ЗРРТ належать: реєстрація телевізійних програм; розподіл по каналах суспільного ТБ доходів, отриманих від абонентської плати; контроль за виконанням телерадіомовниками умов ліцензій. Структура, принципи та порядок діяльності ЗРРТ багато у чому збігаються з тим, як організована Французька вища аудіовізуальна рада. ЗРРТ у Польщі складається з 9 осіб, з яких четверо призначаються Сеймом, двоє – Сенатом, троє – Президентом. Члени ЗРРТ не можуть належати до політичних партій, профспілок, вести публічну діяльність, несумісну з виконуваною функцією. Рада працює як адміністративний орган, проте політично не підконтрольна уряду. У системі регулювання є ще Програмна рада, члени якої представляють суспільні інтереси та потреби у формуванні програм ТБ.

Основним джерелом прибутків організацій суспільного мовлення є абонентська плата. Проте в останні роки більшого значення набуває комерційна діяльність компаній. Це можна простежити на прикладі Польського суспільного телебачення. У 2000 році вона сягнула 30 відсотків загального доходу. У березні 1993 року почав функціонування 3­й канал суспільного польського мовлення TV POLONIA.

Успіх суспільного мовлення у Польщі забезпечує… звичка, яка сформована десятиліттями. Вона сформувалася тоді, коли поляки не мали альтернативи у виборі канала. Наприклад, у колективній свідомості залишився незмінним час трансляції головного випуску новин – 19.30. Рамковий розклад каналів­конкурентів значною мірою відволікає аудиторію від передач суспільного ТБ, проте заслуга його керівників полягає в тому, що вони формують програмну пропозицію так, щоб вона відповідала очікуванням телеглядачів. Польське суспільне ТБ вважається найнадійнішим джерелом інформації про національні і місцеві події.

Ганна Зубенко, доцент кафедри конституційного, муніципального і міжнародного права юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, відзначила, що в Україні спостерігається поступовий розвиток інформаційної сфери як особливої сфери суспільних відносин і в тому числі щодо законодавчого закріплення свободи слова, права на інформацію. Протягом десятиліття в Україні прийнято велику кількість нормативно­правових актів у сфері права на інформацію та свободи слова, ратифіковано багато міжнародних договорів. Але є проблеми. Серед них визначення якості інформаційного матеріалу, який подається у ЗМІ, встановлення правових обмежень в діяльності мас­медіа тощо.

Інна Ворошилова, завідувач сектору відділу європейського права та міжнародної інтеграції законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, зауважила, що двадцять років тому ми не могли собі навіть уявити право ЗМІ як окрему галузь. Водночас нині ми це обговорюємо і маємо законодавчо врегулювати права так званих нових ЗМІ, зокрема інтернет­ЗМІ, в Україні.

З розвитком науково­технічного прогресу та Інтернету виникає потреба у постійному вдосконаленні чинного законодавства у відповідній сфері. Якщо донедавна Інтернет не міг розглядатися як загальнодоступний засіб масової інформації, то сьогодні інтернет­журналістика стала вагомою складовою інформаційної індустрії в Україні, впливовим і важливим джерелом інформації.

Оскільки сьогодні прогресує активне зближення телекомунікації та інформаційних технологій, наразі відбувається процес конвергенції, який означає, що чіткі межі між цими двома секторами розмиваються і відбувається злиття комп’ютерних, телекомунікаційних і радіомовних технологій.

Традиційні ЗМІ також використовують новітні технології з метою модифікації у нові форми поширення інформації. Таким чином, швидкий розвиток інформаційно­комунікаційних технологій зумовлює нове розуміння усталеного поняття ЗМІ з урахуванням розвитку Інтернету, правового забезпечення їхньої діяльності.

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.

Автор: Сергій ДУБРОВІН.