Що потрібно ЗСУ?

Нині довкола цього питання точиться чимало як політичних маніпуляцій, так і відвертих спекуляцій суспільною думкою. Нерідко можна почути заклики, що нам потрібна натівська летальна зброя. Проте не слід забувати, що із закупівлею, скажімо, ланки кулеметів чи гранатометів, ракет чи літаків потрібно не лише закуповувати для них боєприпаси, а й встановлювати цілі конвеєри з обслуговування та ремонту цієї зброї.

До речі, самі українці – неабиякі зброярі. Якось ми не враховуємо того, що в Україні створюють ракети і танки, виготовляють БТРи та стрілецьку зброю, можна будувати власні кораблі та літаки, навіть російський оборонпром офіційно визнав, що без України він схожий на велосипед без сідла – нібито можна їхати, але недалеко й некомфортно. Та є речі, які нам потрібні. І немає часу чекати на їх розроблення. Це стосується, зокрема, систем зв'язку та радіоелектронної боротьби.

От наприклад, під час відрядження до Міжнародного центру миротворчості та безпеки я звернув увагу на невелику коробку в руках одного з американських інструкторів. Він ішов за підрозділом наших військ і... дистанційно керував усіма мішенями, що перебували на полі навчального бою. До того ж усі мішені разом із двигунами порівняно невеликі, і їх з легкістю можна переставляти відповідно до завдань чи бажання інструктора. Одночасно оператор може керувати близько трьома десятками мішеней на відстані до трьох кілометрів. Важить пульт керування приблизно два кілограми й живиться від акумуляторів, що підзаряджаються від електромережі. Ось такий пристрій міг би підняти підготовку солдат на якісно вищий рівень, адже радянські неповороткі стаціонарні мішені вже відійшли в минуле, не відповідаючи ані потребам війська, ані сучасним викликам, що стоять перед нашою державою.

Отже, коли наступного разу знову виникне питання, винесене в заголовок, можливо є сенс переадресувати його власне фахівцям Збройних Сил України...

Підполковник Тарас ГРЕНЬ.