От Вам і вся духовність

Серед міст України Чернігів посідає особливе місце, як один із визначних історичних центрів, де збереглися всесвітньо відомі пам’ятки архітектури. Серед них шість храмів ХІ—ХІІІ ст., які належать до найдавніших у Східній Європі.

Враховуючи величезну цінність та унікальність пам’яток Чернігова, у 1967 році створений архітектурно-історичний заповідник, завдяки діяльності якого вдалося в найтяжчі періоди ХХ ст. врятувати та зберегти неповторні архітектурні ансамблі міста.

Діяльність заповідника у справі збереження особливо цінних пам’яток архітектури, історії та культури здобула державне визнання: у 1998 році указом Президента України йому надано статус національного.

Унікальні споруди завжди привертали увагу авторитетних учених, вони були і є об’єктом дослідження та реставрації відомих архітекторів, науковців, мистецтвознавців, археологів, істориків.

Пам’ятки Чернігова занесені до державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки національного значення (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761). Вони є національним надбанням усього українського народу, а не лише церкви. Нині готуються матеріали для внесення цих пам’яток до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Усе це потребує підвищеної уваги до охорони унікальних споруд, їх ретельної наукової реставрації, збереження автентичності пам’яток та їх бережливого використання.

Проте наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років більша частина культових споруд Чернігова й серед них три найцінніші та найунікальніші — Спасо-Преображенський собор ХІ ст. (ровесник Софіївського* собору в Києві), Успенський собор ХІІ ст. передані в користування Чернігівській єпархії УПЦ, а П’ятницька церква кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. — Українській православній церкві Київського патріархату. Троїцький (10 споруд) та Єлецький монастирі (6 споруд) також передані в користування УПЦ (а не в оренду, як зазначає в інтерв’ю Його Преосвященство єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій). Релігійні громади почали швидко пристосовувати пам’ятки для церковних потреб. На жаль, доволі часто ремонтні роботи не узгоджуються з відповідними органами архітектури та охорони культурної спадщини, що суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини». Так, у липні 1997 року в Успенському соборі під час проведення електромережі пошкоджено унікальний фресковий живопис ХІІ ст. У 2005 році на фасадах Троїцького собору здійснено самовільну реставрацію образів-ікон українських святих (роботи здійснювалися художниками-аматорами без наукових досліджень фахівців). У 2007 році біля мурів Троїцького монастиря самочинно перероблено ґанок. Того ж року в Спасо-Преображенському соборі самовільно встановлено металеву балку на підвіконні простінки барабана центрального купола собору й підвішено панікадило. У 2008 році плановою перевіркою комплексу споруд Троїцького монастиря виявлені порушення умов охоронного договору на пам’ятки архітектури національного значення (зокрема, було встановлено металево-пластикові вікна у тамбурі ґанку північно-східних келій ХVІІ—ХVІІІ ст. та Іллінській брамі ХVІІІ ст.). Цей перелік порушень можна продовжувати. Згадані перероблення призвели до спотворення пам’яток і порушили їх автентичність.

Науковців заповідника турбує й стан олійного живопису ХVІІ—ХІХ ст. у Троїцькому соборі. Унаслідок використання неякісних свічок утворився шар кіптяви на живопису, спостерігається відшарування фарбового шару на багатьох композиціях. Подібна ситуація й у Спасо-Преображенському соборі. Товстий шар кіптяви вкрив унікальні розписи, які так уже потемніли, що на них майже не видно зображень. Інтенсивне використання свічок уже призводило до величезного забруднення розписів, які в 1947 році забілили. Реставрація живопису тривала понад 20 років, на неї витрачено величезні кошти. Але історія нічого не навчила. Церковна громада не реагує на численні зауваження фахівців архітектурно-історичного заповідника, вчених Києва, Москви щодо необхідності припинення використання свічок у соборі. До речі, світова практика свідчить, що пам’ятки такого значення, як Спасо-Преображенський собор, використовуються як храми-музеї, де богослужіння проводиться лише у великі свята з дотриманням усіх вимог  щодо збереження пам’яток.

У згаданому інтерв’ю владика Амвросій розповідає, що в чернігівських Антонієвих печерах знаходяться « …захоронення ченців й останки святих, які, на жаль, занедбані». У результаті багаторічних досліджень у підземних спорудах на Болдиних горах останків святих дослідниками, на жаль, не виявлено. У печерах нині зберігаються кістки та черепи невідомих осіб. За однією з легенд, це останки ченців, які заховалися в Антонієвих печерах під час монголо-татарської навали. Іллінська церква нині закрита для відвідувачів, там розпочато ремонтні роботи (якщо Його Преосвященство не вірить, то ми запрошуємо його особисто й керівників журналу «Віче» наочно в цьому пересвідчитись). Не будемо сперечатися щодо «порядку» в Києво-Печерській лаврі, про нього краще розкажуть наші колеги з Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Незгідні з думкою шановного Валентина Бушанського, заступника головного редактора журналу «Віче»: «Господаря вигнали з дому, а потім пускають трохи «погрітися», але вимагають за це грошей». Господарем пам’яток архітектури заповідника на сьогодні є держава, і передає вона їх у користування церкві, зокрема для проведення богослужінь (а не «погрітись»). І за це держава не вимагає гроші. Натомість за рахунок держави реставровано споруди Троїцького та Єлецького монастирів, відтворено П’ятницьку церкву. Отож держава нині й дбає про їхній технічний стан, й зокрема автентичність. До речі, згадаймо й протистояння навколо Катерининської церкви. Незважаючи на неодноразові письмові та усні звернення керівництва національного заповідника до Його Преосвященства владики Амвросія, тривало блокування храму Українською православною церквою. От Вам і вся Духовність. І як наслідок: розмороження та пошкодження системи опалення. Тепер заповідник звертається з проханням виділити кошти на невідкладні ремонтно-реставраційні роботи Катерининської церкви з державного бюджету України. А хто відповість за пошкодження та знищення експонатів обласного історичного музею, які знаходилися в заблокованому храмі?

В інтерв’ю Його Преосвященство каже: «Храми руйнуються. Та нам кажуть: хай руйнуються, аби тільки залишилися автентичними». Одним із головних завдань національного заповідника є охорона та збереження пам’яток архітектури. Науковці, архітектори установи постійно перевіряють технічний стан споруд, консультують керівників релігійних громад щодо проведення ремонтних робіт, дотримання температурно-вологісного стану в пам’ятках. І здебільшого знаходять спільну мову. Разом з тим уже декілька років із державного бюджету виділяються кошти й проводяться ремонтно-реставраційні роботи на пам’ятках архітектури заповідника. У 2007 році завершено реставрацію Борисоглібського собору, розпочато протиаварійні роботи на Чернігівському колегіумі, проведено ремонтно-реставраційні роботи на дзвіниці Іллінської церкви. У 2008 році планується продовжити комплексні протиаварійні роботи на колегіумі, розробити проектно-кошторисну документацію для ремонту Іллінської церкви.

У згаданому інтерв’ю розглядається питання передачі Іллінської церкви та Антонієвих печер церкві. Хоча Його Преосвященство не зазначає, якій церкві. Бо, як відомо, на ці пам’ятки претендують дві релігійні конфесії — УПЦ та УПЦ КП. На думку колективу заповідника, передавати їх у користування релігійним громадам недоцільно. Чому? Аргументуємо. Іллінська церква ХІІ ст. поклала початок створенню Іллінського монастиря й належить до рідкісного для придніпровської архітектури типу однонефних, безстовпних однобанних споруд. У церкві зберігається унікальний різьблений іконостас ХVІІІ ст., який потребує постійного контролю фахівцями (на даний час ікони демонтовані з іконостаса, їх необхідно реставрувати). Храм не опалюється, маленький за розмірами й не пристосований для відправлення релігійних обрядів. З історичних джерел відомо, що в минулому під час богослужінь в Іллінській церкві люди часто втрачали свідомість. Подібні випадки були й у наші часи, коли заповідник надавав храм релігійним громадам для богослужінь.

Антонієві печери засновані в 1069 році. Вони створені переважно у верхній частині Болдиної гори, де практично відсутні ґрунтові води, тому підземні споруди не осипалися протягом століть. Проте науковці звертають увагу на те, що останнім часом в осінньо-весняний період активізувалися зсуви ґрунтів у районі комплексу Антонієвих печер. Унікальна пам’ятка печеробудівництва під загрозою руйнації. Печери потребують постійного контролю фахівцями за станом ґрунтів, температурно-вологісним та вентиляційним режимом. Унікальний підземний комплекс у разі передачі релігійним громадам можна втратити назавжди.

«Українською Равенною», «гегемоном всього українського Лівобережжя» називав місто Чернігів Михайло Грушевський. Нині і державі, і церкві, і журналістам (третьою владою їх називають у суспільстві) слід об’єднатися у справі збереження пам’яток архітектури та історії, відновленні національно-культурних традицій українського народу. Об’єднатися, щоб зберегти для майбутніх нащадків унікальні стародавні архітектурні шедеври.