Правила – для всіх

З 23 по 29 квітня під егідою ООН проходив Глобальний тиждень безпеки дорожнього руху. Мета цього заходу – привернути увагу до проблеми автомобілізації і керівників держав, і безпосередніх учасників дорожнього руху. Отже, які результати в Україні? За даними ДАІ, за вказаний період виявлено та задокументовано майже 163 тис. грубих порушень Правил дорожнього руху. Серед них: 6,5 тис. фактів вилучення з-за керма п'яних водіїв та 42 тис. любителів швидкісної їзди, 6 тис. водіїв автобусів та маршрутних таксі перевозили пасажирів, порушуючи елементарні норми безпеки.
Цифри і факти, які свідчать про низьку культуру учасників дорожнього руху, можна наводити й далі. То чому ми з вами такі? Часткова відповідь на це запитання в роздумах автолюбителя Володимира Лисименка.

Останнім часом з'явилося багато пропозицій про те, щоб посилити, навіть зробити жорсткішими покарання учасників дорожнього руху, особливо водіїв, за порушення Правил дорожнього руху. Воно й зрозуміло, адже статистика дорожньо-транспортних пригод і їхніх наслідків нині просто жахлива. Однак лише мірами покарання бажаного результату зі зниження аварійності досягти навряд чи вдасться.

Необхідно, по-перше, створити умови для невідворотності й негайності покарань порушників і переглянути низку поправок, які прийняла Верховна Рада до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення».

Час змінити чинний нині порядок розгляду адміністративних справ за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, як такий, що не забезпечує реалізацію прав і обов'язків органів державної влади з гарантування безпеки населення. Адже донині на законних підставах існувала ефективна система впливу на поводження учасників дорожнього руху, і негараздів у цій сфері було значно менше. Робота інспекторів ДАІ на вулицях і шляхах була результативною, на відміну від сьогодення.

А стосовно хабарів і поборів на шляхах, то з цим треба боротися геть іншими методами, зокрема, не відмовлятися й від допомоги громадських організацій, що сприяють створенню морально збалансованих стосунків між водієм та інспектором. Жодна зі сторін не повинна перевищувати свої повноваження, інакше всі автомобільні шляхи пролягатимуть уздовж кладовищ.

По-друге, час знову братися за навчання Правил дорожнього руху різних груп населення – від школярів до пенсіонерів й особливо водіїв. Знання, здобуті ними на курсах, не є остаточними протягом усіх років керування транспортом. Водії зі стажем добре пам'ятають часи, коли щовесни проводили «масовий техмінімум» із ПДР для водіїв у якнайсприятливішій обстановці: на автостоянках і в кооперативних гаражах, у заводських клубах і парках, у депо й інститутах. Механізатори й автолюбителі із сіл і районів у переповнених сільських клубах вивчали нові зміни й доповнення до ПДР, та й просто найважливіші їхні розділи. Це був справді державний підхід до виховання й навчання учасників дорожнього руху. Але його треба було належно організувати й забезпечити виконання, тому що саме собою нічого не відбувається.

Коли в Україні було прийнято Закон «Про дорожній рух», а потім уведено в дію з 1994 року перші національні Правила дорожнього руху, у ЗМІ Росії писали: «Україна йде на обгін». Такою мірою якісні були ці документи. Парадоксально, але факт: за наявності хороших законів, що регламентують основні питання дорожнього руху, ми справді пішли на обгін, але в протилежний бік, якщо зважити на збільшення кількості ДТП і тяжкості їх наслідків.

У зв'язку з низкою змін п'ять років тому постановою Кабміну України було запроваджено ПДР у новій редакції. У цій постанові, зокрема, зазначено: «Центральним і місцевим органам виконавчої влади сприяти вивченню громадянами Правил дорожнього руху». Тоді працівники ДАІ з гордістю наголошували, що з їхнього боку «добровільно-примусове» вивчення ПДР водіями не передбачено, і рекомендували їх просто почитати, щоб поновити знання дорожніх законів. Однак усім відомий вираз: «Не дочекаєтеся!». Звичайно, подекуди вивчення ПДР водіями спостерігалося, але це не могло істотно вплинути на підвищення рівня дисциплінованості й культури на шляхах.

Дивні ми люди та й годі! Уже тринадцять років не проводять післякурсову перепідготовку водіїв, а ми хочемо, не докладаючи жодних зусиль, сидячи в кабінетах, збільшити розміри штрафів для своїх громадян і тим самим забезпечити... безаварійний рух на наших шляхах!

Ні, цю серйозну проблему потрібно розв'язувати комплексно, і одним із шляхів є залучення до цієї роботи громадськості, громадських організацій. Тим паче, що в нашій державі збереглася така могутня громадська організація, як Усеукраїнська спілка автомобілістів, що має матеріально-технічну базу, кваліфіковані кадри й досвід роботи в цій сфері. Організації спілки автомобілістів є неприбутковими, вони не є комерційними, тому допідготовка водіїв у них здійснюватиметься за максимально помірною ціною, а для держави – майже дарма. Просто потрібні воля, підтримка й розумна організаторська робота, в першу чергу, Державної автомобільної інспекції МВС України.

Один мудрий керівник підприємства сказав: якщо брак на виробництві становить 0,01 відсотка, то для покупця, який придбав цей виріб, він непридатний на всі 100 відсотків!

Для тих, хто потерпів у результаті ДТП, недоліки в організації дорожнього руху, утриманні шляхів, вихованні водіїв, у здійсненні комплексу профілактичних заходів із попередження ДТП теж дорівнюють цій величині.