Синьо-жовтий день календаря

З давніх-давен нашому народу притаманне бажання символічно зобразити навколишній світ. Синє безхмарне небо та золотисті пшеничні поля – добре знайомий кожному українцеві краєвид, утілений у державному прапорі нашої країни.

Використання жовтого та блакитного кольорів (із різними відтінками) для прапорів та хоругов простежується на території України ще з часів прийняття християнства. Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства ХIV століття. До них також удавалися на гербах руських земель, князів, шляхти й міст середньовіччя. У ХVIII столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто виробляли з синього полотнища із золотим орнаментом та лицарем у золотих шатах.

Ще 1848 року українці Галичини використовували синьо­жовтий стяг як національний прапор. Таке поєднання кольорів остаточно оформилося як національний стяг на початку XX століття. Символами України в новітньому їхньому трактуванні є безхмарне небо, що символізує мир (синій колір), і стиглі пшеничні ниви, що символізують достаток (жовтий колір).

У 1917–1921 роках, під час української революції, двоколор був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 22 березня 1918 року Центральна Рада прийняла закон про державний прапор, затвердивши жовто­блакитний стяг символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918­го синьо­жовтий прапор став і державним символом Західноукраїнської Народної Республіки. Пізніше він був прийнятий на Підкарпатській Русі, а 1939­го – й у Карпатській Україні.

За поширеною легендою, прапором УНР нібито був жовто­блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був усталеним і використовували обидва варіанти. Наприкінці 1917­го – на початку 1918 року було затверджено низку морських і службових прапорів, на яких верхня смуга була блакитною.

За часів Гетьманату Павла Скоропадського 1918­го порядок кольорів не зазнав змін, хоча іноді гетьману помилково приписують «перевертання кольорів». Такий само порядок ухвалила й ЗУНР, проголошена в листопаді 1918 року, але верхня смуга визначалася як «синя», а не «блакитна».

Карпатська Україна в березні 1939­го прийняла аналогічний порядок смуг – синя над жовтою. Той самий порядок смуг був і на прапорі, який підняли у Львові 1941 року з ініціативи ОУН(б). Натомість протилежний порядок використовували ОУН(м), зокрема й дивізія «Галичина», а також Українське Визвольне Військо (УВВ).

23 серпня 1991 року група народних депутатів внесла синьо­жовтий прапор до сесійної зали Верховної Ради. До цієї події приурочено Указ Президента України Лео­ніда Кучми «Про День Державного прапора України», написано відповідну картину на стіні в будинку парламенту, а той прапор як реліквія урочисто зберігається під склом у музеї Верховної Ради. Наступного дня Україна проголосила незалежність. 4 вересня 1991 року після триразового голосування й погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука подати у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо­жовтий національний прапор урочисто підняли над будинком парламенту.

18 вересня 1991­го Президія Верховної Ради своєю постановою «Про прапор України» фактично надала двоколору статус офіційного прапора держави. Цей статус підтверджено ухваленою Верховною Радою 28 січня 1992 року постановою «Про Державний прапор України», хоча й далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР. Остаточно синьо­жовтий стяг закріплено як Державний прапор України в Конституції нашої держави в 1996 році.

Із Днем Державного прапора України! Миру й достатку!　

Тарас РОМАНЮК.