Пророк на Майдані

На київському Майдані наприкінці лютого 2014-го я робив звичайним мобільним телефоном фотокадри тодішніх «сцен».
Серед іншого сфотографував і портрет поета на будинку Київради.
Поруч із входом до неї були люди в касках, камуфляжних і козацьких строях, скриньки для збирання пожертв на допомогу революційному Майдану.
Десь ближче до консерваторії на кількох столах дівчата наповнювали пляшки «коктейлем Молотова»; ніхто не боявся бути заарештованим чи застреленим. Боявся, доживаючи останні дні в Україні, Янукович із його бандою.
Палали автомобільні покришки. Від їхнього диму почорніли небеса. Палали дрова в залізних бочках біля наметів. На стіні станції метро «Хрещатик» хтось написав: «Кінець імперії! Свобода!». Усе це спостерігав Тарас із портрета.

Досі, скажу відверто, мені робилося трохи моторошно, коли доводилося читати або чути: «Шевченко – наш національний пророк», адже, наприклад, рядки «Погибнеш, згинеш, Україно, не стане знаку на землі…» навряд чи можуть гріти комусь душу, хіба що лютому ворогу на кшталт Путіна або Кадирова.

А пророцтво «…в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій» колись радянська пропаганда однозначно називала Шевченковим передбаченням Радянського Союзу, тоді як Тарас цією сім’єю бачив самостійну Україну.

Але в дні Майдану в пам’яті звучали інші слова:

…не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…

Саме так і сталося. Пограбована згаданою бандою, вона прокинулася у вогнях Революції гідності. Прокинулася громадянськи й національно. Тобто сталося те, чого завжди страшилася Московія. І вона захотіла нас із нашим 200­літнім Кобзарем втопити у крові…

А дзуськи! Усе в нас буде по­шевченківськи:　

…Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще незачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Автор: Юрій ПРИГОРНИЦЬКИЙ