Просто квіти, або Диво з білосніжним пелюстям

За вікнами – грудень, а в столичній виставковій залі «Мистець» – квіти, квіти… Вони навіть на шибках. Дивовижні пелюстки, які невидимим пензликом вивів неперевершений майстер – добродушний український мороз, гармонійно поєднуються з тими, що витворила його прихильниця Юлія Седюк.

А втім, вона вчилася не лише в майстернях січня чи лютня, а й у студіях квітня-травня, набувала вправності на літніх галявинах, запозичувала досвід у робітнях осені. Розпочинала ж малювати в Кривому Розі (там і закінчила художньо-графічний факультет педагогічного університету). Вважає великим щастям, що народилася саме на околиці промислового міста, аж біля степу, який ще в дитинстві заворожив її неоглядним розмаїттям. Тому зберегла роздолля в пам'яті й мовби забрала його з собою до Києва. Разом із усіма улюбленими квітами (інших для молодої художниці просто не існує).

Після напружених шукань, уже в столиці, Юлія Седюк остаточно віддала перевагу батику – давній техніці ручного розмальовування тканини з допомогою воску та спеціальних незмивних фарб. Цей вид творчості, батьківщиною якого вважається острів Ява, причарував художницю насамперед непередбачуваністю втілення задуму, несподіваністю візерунка, неочікуваними конфігураціями обрисів та грою кольорів і світла. Як то кажуть, тут плануєш одне, а виходить інше. Можливо, саме те, що велить підсвідомість, до чого спонукають глибини душі й уяви.

Краплина фарби в берегах воску розпливається на очах. Уже не залежна від авторки, вона витворює власні світи, мовби сама фантазує, змагається з рукою того, хто дав їй життя, пустив у вільне плавання хитросплетіннями основи. І художниця, дивлячись на це дійство, вражається, захоплюється, нерідко аж скрикує (найчастіше радісно, щасливо) від споглядання вільного самотворення, непідвладного ворожбитства барв.

З усіх прийнятних для цієї техніки й найпривабливіших тканин Юлія вибрала шовк. Вважає його найлагіднішим, найріднішим, найближчим для її вдачі. Квіти мовби самі прийшли до неї – з криворізького степу, дитячої пам'яті – й відразу заприязнилися з шовком. Нині вони, шовк і квіти, нерозлучні. Зливаються воєдино, без слів знаходять порозуміння, неначе поєднують зусилля, щоб удвох допомогти художниці сягнути вершин досконалості, виплекати подиву гідну гармонію. Вона – сутність картин Юлії Седюк, що прикрашають чимало колекцій і в різних куточках України, і за кордоном. Особливо швидко зростає попит на різноманітне вбрання з орнаментами чи квітами майстрині, авторство якої уже не просто впізнаване, а й неповторне, знакове для сучасного декоративного мистецтва.
Найбільше Юлія любить малювати просто квіти – без точних найменувань, суто ботанічних деталей. Художниця передає на шовку не власне лілію або троянду, а їхні життя, долю чи мрію… Тому на картинах відсутні простір, обрії, небо. Від краю до краю робіт – лише квіти. І самі витвори не мають конкретних назв. На одному із них – пишна клумба. А підпис несподіваний, як і все, що в царстві батика, – «Роса». А ось розсип ромашок… Придивишся: ні, не вони, а диво дивне з білосніжним пелюстям.

Авторка розмовляє з квітами завжди. Надто ж часто говорила з ними тоді, коли готувала виставку. Радилася, де розташувати картини, як найприродніше поєднати їх із живописом Ганни Дахно та роботами модельєра-художника Ольги Андрєєвої, витвори яких теж представлені на престижному вернісажі. А квіти ніколи не мовчали й не мовчать, як і трипільська кераміка (гончарні вироби Юлія також полюбляє малювати): мовби шепочуть, щось підказують художниці своєю прадавньою, ще передісторичною мовою (її може зрозуміти кожен, хто захоче). А відвідувачі виставки ще й неодмінно переконаються: виплекані на шовку квіти зоріють у душі всіх шанувальників батика, співпереживають із Юлією Седюк, хвилюються, як і їхня авторка, ба навіть турбуються про успіх виставки. Отож хочеться заспокоїти троянди, ромашки та бузок – всі-всі квіти: вернісаж запам'ятається надовго. Як і намальовані грудневим морозом візерунки на шибках виставкової зали «Мистець».

Автор: Микола ЯСЕНЬ