Щоби Євро не кінчалось…

Звісно, десь у глибині душі були сумніви: чи впораємося, чи все зробили так, як треба, чи все передбачили, чи до всього підготувалися? Адже нікому не хотілося через якусь дурницю здатися скупим, неґречним, неосвіченим, диким, зрештою, не гідним називатися європейцем. Та всі побоювання позаду. Місто і його мешканці – від міської влади до пересічного прибиральника на площі Свободи, де розміщувалася найбільша офіційна фан-зона Євро-2012, чудово з усім упоралися. Зовні здавалося, що навіть без особливого напруження. Це тому, що все було чітко сплановано й налагоджено. Більшість із декількох тисяч голландських уболівальників, які приїхали до Харкова підтримати свою команду, що відіграла всі три групові матчі на ОСК «Металіст», розмістили в наметовому містечку на пляжі. У день матчу відбувалися марш-паради фанів від площі Свободи до стадіону, а до фан-зони їх підвозили спецпотягами метро (міський метрополітен примудрився вклинити їх у графік руху підземки). За підрахунками організаторів, у цих воістину карнавальних процесіях вулицями Харкова взяли участь від 10 тисяч уболівальників обох граючих команд першого дня й до 50 тисяч – третього. А скільки на кожному перехресті приєднувалося до них харків'ян і гостей міста, й не перелічити! Обіймання, братання, фотографування – усе це відбувалося весело й толерантно. Утім, правоохоронці – курсанти міліцейських училищ, готові запобігти правопорушенням, прийти на допомогу, були поруч. Але їхні послуги знадобилися лише для спільних фото.

На самому стадіоні всі три матчі пройшли спокійно. Навіть програші в кожному з них не змусили голландців дебоширити. Вони згнітивши серце стоїчно гасили запал пивом і сосисками, яких було випито й з’їдено разом зі смаженими домашніми ковбасками рекордну кількість.

Міський транспорт теж виявився на висоті. Усе було організовано та всім усього вистачало. Метро в дні матчу працювало цілодобово, а в дні масового прильоту літаків із уболівальниками в аеропорт подавали додаткові місткі автобуси й тролейбуси, що їх придбало місто за програмою відновлення парку міськтранспорту. Спочатку насторожувала робота міжнародного аеропорту «Харків», котрий досі не мав досвіду приймання такої кількості літаків. Але всі служби спрацювали впевнено, прийнявши та відправивши за 10 днів понад 750 чартерних рейсів.

Ну й по-справжньому повноцінною територією Євро, особливо в дні матчів у Харкові та ігор збірної України в Києві й Донецьку, ставала фан-зона. Якщо звичайними днями її відвідували від 10 тисяч осіб, то вечорами в матчеві – площа збирала по 45–70 тисяч уболівальників, які, хто стоячи, а хто сидячи, завбачливо прихопивши килимки, запекло вболівали за нашу команду.

А вихідними фан-зона являла собою святковий ярмарок, орієнтований на спортивні шоу, доповнені голландськими гімнами, репом, костюмами тощо. Харків'яни, перейнявшись святковою атмосферою, приходили у фан-зону, наче в парк відпочинку чи на ярмарок, аби відпочити, набратися позитивних емоцій, розважитися на атракціонах, послухати музику, взяти участь у конкурсах, придбати сувеніри й, звісно, поспілкуватися з голландцями, котрі так полюбилися місту. Тому рішення міської влади, озвучене в один із останніх днів перебування в Харкові «жовтогарячих», про те, що всім їм нададуть статус харків'ян, а також щиру вдячність керівників груп голландських уболівальників за неабияку гостинність усі сприйняли з розумінням.

Та чи могло бути інакше? Адже всі ми – Європа. І нас зближує не тільки футбол.

Автор: Віталій БУЛАТ