Cпоживчий кошик – що дірка від бублика

106 грамів хліба, 5 грамів сала і 25 грамів ковбаси, півтори склянки молока, 250 грамів картоплі на день, пара шкарпеток та панчох на рік, одна пара білизни на 5 років – це не тюремні норми, а рекомендований так званий споживчий кошик українця.
Це удвічі гірше, ніж годували німецьких військовополонених у сталінських таборах 1941 року.

Як відомо багатьом, є два види прожиткового мінімуму: соціальний, що враховує культурні потреби населення, та фізіологічний, необхідний для виживання людини, тобто так званий споживчий кошик. На основі даних споживчого кошика та споживчого бюджету розраховують такі показники, як мінімальна зарплата і мінімальна пенсія.

Споживчий кошик для населення розробляли завжди на випадок війни, розраховуючи норми харчів за продуктовими картками. Над формуванням споживчого кошика працює Кабінет Міністрів України і визначають його ще за радянською методологією.

Тож виходить, що Україна й досі живе у тяжкі воєнні часи? Для порівняння, 1941 року пайок німецького військовополоненого, що утримувався у сталінських таборах, був майже удвічі більший. У перерахунку на день полонених під час війни годували так, як українців у мирний час, за 66 років після війни. Здається, що й про одяг дбали не гірше, ніж мають намір одягнути українців сьогодні, бо, скажімо, чоловічі зимові черевики, як передбачено споживчим кошиком, можна придбати раз на 12 років. На 8 років нашій людині має вистачити одного пальта.

Але все-таки можна порадіти, що в продуктовому мінімумі українця є пів’яйця на день і молоко, чим німців колись обділили. Також населення має отримувати, на думку урядників, на 35 грамів більше солодощів, аніж німці у дні війни. Хоча в пайці полонених, на відміну від загальноукраїнського кошика, були ще й борошно, томат-пюре, а в кращі часи – сухофрукти, горох, квасоля й навіть кава.

Як заявив заступник міністра соціальної політики Василь Надрага в одному зі своїх виступів, держава пішла назустріч громадянам, збільшивши норми споживання аж за 60 позиціями переліку з наявних 432. Профспілки та представники громадської експертизи, з якими узгоджували новий обов'язковий набір для українців, наполягали на суттєвіших змінах, але на це грошей у бюджеті чомусь не вистачило. У відповідь на звинувачення в тому, що зростають ціни, наші чиновники дуже полюбляють порівнювати українські цінники і європейські. Мовляв, бачите – у нас дешевше! Однак ніхто не бажає порівнювати зарплати в Україні та Європі.

У Німеччині прожитковий мінімум установлено приблизно на рівні 760 євро за мінімальної зарплати 1200 євро. У США місячний прожитковий мінімум становить близько 700 доларів, а мінімальна зарплата – 1230 доларів на місяць. У Португалії мінімальна зарплата дорівнює 700 євро, але щомісячний прожитковий мінімум такий само або навіть вищий, ніж у Німеччині.

Найнижча мінімальна зарплата в Болгарії – 92 євро, відповідно й показники кошика там менші. У нас іще менші – мінімальна заробітна плата на 2011 рік становить 1004 гривні (87,3 євро). Тож не дивно, що, згідно з даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), 46 відсотків населення колишніх радянських республік та інших східноєвропейських країн живуть за межею бідності.

У країнах Заходу про своє населення дбають набагато краще. Скажімо, великобританці у споживчий кошик заклали шампанське та пиво. Крім того, у ньому є (мабуть, легендарні «Бітлз» цьому сприяли ) акустична гітара і великий перелік товарів для дому, зокрема, дверні ручки та витрати на садівника. А нещодавно до кошика «поклали» «котлети по-київськи» та i-phone.

Американський кошик передбачає витрати не тільки на тютюн та алкоголь, а й на освіту, мобільний і комп'ютерний зв'язок. Французи не обділили споживчий кошик витратами на перукаря, лак для волосся, гель для душу, а також інші численні косметичні засоби, без яких, на їхню думку, сучасне життя неможливе. Французи подбали й про оплату послуг няні для дитини, апарати для виправлення зубів, оренду автомобіля, проїзд на таксі, а також про їжу для котів і собак.

Як бачимо, за світовими стандартами – що повніший кошик, то багатша країна. Тож тільки для українців показник сталий, жодної динаміки, а лише стандарт воєнних часів минулого століття.

Цікаво, що ціни на основні продукти харчування у нас не набагато нижчі за європейські. Їжа в Україні, на жаль, якщо порівняти супермаркети, дорожча, ніж у Португалії, продається за тією самою ціною, що й у США та Великій Британії, і трохи дешевша, як у Німеччині, Франції та Канаді. А загалом будь-який український турист, зазирнувши у звичайний європейський супермаркет, бачить, що основна маса продуктового кошика обходиться приблизно в одну й ту само суму, хоча за кордоном якісь продукти можуть бути дорожчі, а якісь – дешевші. А ось наші зарплати значно відстають від європейських, тому на харчі ми витрачаємо більш як половину доходів, тоді як американець – лише одну десяту. Та що там казати, «наші» доходи відрізняються від «їхніх» у десятки разів.

Візьмімо дві стратегічно важливі сфери для будь-якого суспільства – освіту й медицину. Почнемо з учителів. Наші педагоги в середньому отримують на місяць близько 1200 гривень. Уряд нещодавно подбав про тих, хто навчає наших дітей, доплатив їм аж 20 відсотків. У сумі виходить близько 175 доларів. Як ми всі розуміємо, утримувати сім'ю на такі гроші, вдягатися, культурно відпочивати дуже непросто. А ось, наприклад, голландський учитель заробляє в 30 разів більше – близько 5400 доларів на місяць. Середня зарплата вчителя в столиці США Вашингтоні дорівнює 4405 доларам на місяць. У Чехії викладач заробляє близько 1400 в перерахунку на «зелені». Та й у наших найближчих сусідів – росіян учителі отримують утричі більше, як у нас.

Українським медикам, від котрих залежить життя багатьох людей, платять, як і охоронцям у супермаркетах. За даними Державного комітету статистики, середня зарплата наших лікарів становить 294 долари. Тоді як ставка дільничного терапевта менша за одну тисячу гривень (близько 125 доларів). Надбавки за шкідливість, категорію, науковий ступінь, викладацьку діяльність, безперечно, збільшують доходи ескулапів, але ж не розв’язують проблеми. Так, анестезіолог вищої категорії, що має ступінь кандидата медичних наук, може отримувати до 450 доларів. А досвідчений лікар «Швидкої допомоги» або кардіохірург – близько 300 доларів. Але це – максимум. Якщо, звичайно, не брати хабарів.

Для порівняння: мінімальна зарплата лікаря у США близько 15 тисяч доларів. Спеціалізовані лікарі мають до 33 тисяч доларів, хірурги-ортопеди – до 43 тисяч «зелених» на місяць. У Євросоюзі зарплати лікарів помітно відрізняються. Але медпрацівник із вищою освітою заробляє в середньому 4–5 тисяч доларів. Ближчі до наших реалій російські лікарі, але й вони заробляють більше від наших у півтора разу – їхня зарплата становить близько чотирьохсот сотенних папірців американської національної валюти.

Ще одна серйозна стаття витрат українців – послуги житлово-комунального господарства. З початку року в багатьох містах відчутно подорожчали й квартплата, і вода, і опалення. У результаті цифри у квитанціях зросли в півтора-два рази. Водночас зарплати й пенсії так різко чомусь не підскочили.

У Європі комуналка справді дорожча в рази. Але знову-таки тут доречно порівнювати тарифи в комплексі з доходами населення. І виходить, що, згідно з офіційною статистикою, в середньому українці витрачають на житлово-комунальні послуги 9% доходів, а, наприклад, французи і датчани (у цих країнах найдорожчі ціни на ЖКГ) – 6–7%. Щоправда, є країни, де сплачують більше. У Польщі та Словаччині ця стаття витрат становить 10–11% від зарплати. Але, скоріше за все, після чергового подорожчання Україна пережене й західних сусідів. А в нашому споживчому кошику, як у Червоного Капелюшка, вміститься лише кілька пиріжків для бабусі… та й то, напевно, з капустою.

Утім, українці – оптимісти, не втрачають надії, що і кризу, й інфляцію подолають або принаймні переживуть, кмітливість допоможе.

Автор: Сергій ДУБРОВІН