Злетіти над суцільною неприємністю

Чергова прем’єра сезону в Національному театрі імені Франка – «Грек Зорба», спільне дітище народних артистів України: режисера Віталія Малахова та актора Анатолія Хостікоєва.

Протягнувши незриму нитку між літературним джерелом та його наступними втіленнями в постановках, знаходимо закономірність. Потреба в Зорбі виникає в середньому кожні 20 років (час визрівання нової генерації). 1943-го народився роман «Alexis Zorbas» Нікоса Казандзакіса. 1964-го – тричі оскароносний фільм (американо-британо-грецького замісу) з Ентоні Квіном у головній ролі. Наприкінці 1980-х Лорка Мясін (син Леоніда Мясіна, соратника Дягілєва), який тоді мешкав у Штатах, замахнувся на балет про вічно актуального грека. Щоправда, балетомани вважають це творіння на музику Мікоса Теодоракіса більше подібним до народних гулянь, перенесених на академічну сцену. На жаль, найголовнішого в романі – протистояння світоглядів та психотипів – балет відобразити не в змозі. Зате змушує глядачів виробляти ногами невидимі підкрісельні па.

До речі, Зорба випурхнув з-під пера Казандзакіса в часи панування в Греції фашистів. Та автор аж ніяк не спекулював у своєму творі на політиці. Письменник, поцілований буддизмом, вималював персонажа поза епохою та соціальним устроєм. Такого, без якого світові загрожувала б стагнація.

…І ось, нарешті, промайнувши чергову 20-річку, під завісу 2010-х, Зорба дістався київських теренів.

Потребу в такому герої на новому історичному витку раніше за всіх відчув Анатолій Хостікоєв. Можна припустити, що актор, який ледь не вперше зважився на вікову роль, побачив себе в Зорбі – спонтанному, контрастному мудреці, що культивує волелюбство. Та й неможливо цілковито злитися з роллю, якщо матеріал тобі чужий. Хостікоєв примірив образ на себе, і той з’єднався з актором, як білий аркуш з білим аркушем.

У цій не випадковій для нього виставі Анатолій Хостікоєв, як ніколи, впевнений у своєму лицедійському інстинкті. Акторові близький нонконформізм Зорби, гіркий гумор на адресу недосконалого людства. Зрештою, все усталене, загальноприйняте, правильне з огляду на ходульну мораль існує саме для того, щоб нечисленні зорби підносилися над усім цим та рухали світ.

Той грек, східник за суттю, вбачає релятивність у великому і малому, темному і світлому. Зорба – стихія, що раптом наштовхується на камінь. Доля зводить його з молодим заїжджим прагматом Нікосом, який отримав грецьку шахту у спадок. Тарас Постніков – один із виконавців ролі у франківців – на початку дійства видається дещо стерильним. Лише потім усвідомлюєш: це враження актор створює навмисно, щоб на останніх хвилинах вистави захопити публіку раптовим перевтіленням, шаленим сиртакі в синхронному дуеті з Хостікоєвим.

Вистава справедливо пишається добірним акторським ансамблем. Злагоджену компанію прикрашає Наталя Сумська в несподіваній для неї ролі. Утім, ця актриса ніколи не буває одномірною й щоразу перевершує себе.

Просування героїв життєвими тернями Зорба-Хостікоєв супроводжує декларуванням деяких формул, що мають вилікувати його друга від надмірного раціоналізму.

«Жити треба так, ніби завтра помреш»… «Життя – це суцільна неприємність»... «Людиною є той, хто прагне бути вільним»… «Для чого з’явилася людина? – Ні для чого»… «Тримайся якнайдалі від людей»… «Тобі бракує безрозсудства»… «Бог схожий на мене, тільки вищий!» – це не зухвалий пасаж, а усвідомлення власної злагоди зі світом завдяки наскрізному знанню про нього. Та про суцільну неприємність під назвою життя. 　

Фото Євгена ЧЕКАЛІНА.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА