«Архіви - це приспана пам'ять народу, торкнися - заб'є джерелом»

Кожний із нас хоча б раз у житті звертається до послуг архіву. Добре, коли вдається знайти необхідний документ. Часто від сумлінності працівників архіву залежить не лише розмір чиєїсь пенсії чи тривалість трудового стажу, а й навіть доля. Про основні завдання й проблеми колективу Державного обласного архіву в Рівненській області розповідає його директор Микола Григорук:

– Коли 1940 року в маленькому поліському повітовому місті Рівне організовували наш архів, основна інформація про кожного мешканця містилась у церковно-метричних книгах, які складалися з трьох розділів: народження, одруження, смерть. Нині тут зберігається понад мільйон справ на паперовій основі, кіно- й фотодокументи, що хронологічно охоплюють час від XVI століття до наших днів.

Досить часто мешканці області звертаються до архіву, шукаючи різні документи, переважно соціально-правового характеру. Лише торік наш архів видав близько 5 тисяч таких довідок, найчастіше – для набуття громадянами статусу учасника Великої Вітчизняної війни, про нагородження орденами, медалями, надання почесних звань, про вивезення на примусові роботи до Німеччини, про наявність майна, актових записів про народження, одруження.

Та 1995 року штат працівників архіву безпідставно скоротили на 16 осіб, 1998-го – на 13. І тепер тут працює лише 25 спеціалістів. У Житомирі, Луцьку, Хмельницькому штат працівників аналогічних архівів налічує 63, 58 і 67 осіб. Згідно з нормативами нам бракує 11 співробітників основного персоналу. І хоча Рівненська обласна державна адміністрація, як і обласна рада, прийняла рішення виділити кошти, за рахунок яких передбачалося розширити штат, створити страховий архівний фонд, придбати систему хімічного пожежогасіння й зміцнити фундамент приміщення № 2 архіву, що стоїть на карстових пустотах, усі  ці плани так і залишилися тільки на папері. Щоправда, торік в архіві встановили систему відеоспостереження.

 У 2009 році за професійними показниками серед 28 регіональних архівів наш посів сьоме місце. І це за умови, що ми обділені потрібною оргтехнікою, яка доступна працівникам у багатьох обласних архівах. Без сучасного обладнання ми позбавлені можливості створити страховий архівний фонд унікальних і особливо цінних документів, виготовивши мікрофільми. Не створено належної лабораторії для реставрації документів, немає системи кондиціювання повітря в архівосховищах. Підвищена вологість та значні коливання температури повітря  призводять до псування документів, чимало з яких невдовзі, на жаль, уже не вдасться врятувати. Водночас популярність архіву зростає, частіше сюди стали звертатися журналісти, науковці, студенти, їдуть люди з найвіддаленіших поліських сіл. І ніхто з працівників архіву не зважає на те, що для відвідувачів передбачено окремі приймальні дні: якщо вже людина прибула з якогось району, то відразу намагаються їй допомогти.

Фахівці обласного архіву організовують навчання та надають консультації спеціалістам так званих трудових архівів, що діють при районних радах, а подекуди й при сільських. Розпад державних підприємств і колгоспів у 1990-х роках, на місці яких створювались і тут же зникали фірми, фірмочки і фермочки, призвів до хаосу в збереженні ділової документації. Тож громадянам, які шукають підтвердження свого трудового стажу, важливо віднайти архіви тих установ, де вони працювали. Був час, коли документацію колишніх колгоспів і радгоспів привозили на возах і скидали біля сільської чи районної ради. І все-таки знаходилися люди, що рятували такі архіви. Тому й радітиме чоловік, який, тяжко відпрацювавши на фермі кілька десятиліть, знайде відповідні документи.

Архів виконує роль і довідкової, і пошукової служб області. Іноземці часто цікавляться своїм родоводом, відомостями про колишні маєтки батьків і дідів. Наприклад, поляки, знайшовши в нас документи, відповідно до яких до 1 вересня 1939 року вони були громадянами Польщі, отримують від уряду грошову компенсацію за втрачену в Україні нерухомість.

Великого розголосу в зарубіжній пресі набула історія про колишнє підприємство діда Жириновського в Україні. В пошуках доказів  до нашого архіву приїжджав Володимир Вольфович, і ми знайшли кілька документів, які засвідчили існування тартака (пилорами) у місті Костополі. Жириновський одразу заявив, що на правах найближчого спадкоємця вимагатиме від України повернути дідусевий тартак. Однак в архіві ще зберігаються чеки діда Жириновського. Згідно з документами, щоб заснувати підприємство, він спільно з компаньйоном узяв кредит. Проте так і не сплатив його, а це десятки тисяч марок. Зауважу, тартак був власністю двох осіб, де 50 відсотків належало іншому компаньйонові. У нас є документи, які свідчать, що в роки війни тартак спалили німецькі окупанти. Отож, перш ніж заявляти про успадкування «дідусевого заводу», пану Жириновському треба погасити кредит марками Польщі, а потім звертатися до Німеччини й вимагати компенсації за спалений німцями завод. Тому претензії Жириновського до України щодо свого спадку є голослівними й не мають юридичного підґрунтя.

Особливу роль відіграє архів в організації науково-історичних виставок, а також у видавничій діяльності. Рівненська обласна організація Спілки архівістів України видає журнал «Рівненщина історична», збірники з історії краю, журнал «Волинь історична». У цій роботі беруть участь і працівники нашого архіву. Лише торік архівом підготовлено 14 виставок документів про історію краю.

Відповідальність і любов, із якою наші працівники ставляться до своєї роботи, влучно передають слова хоралу архівіста:

Зернинка – архівний листочок,
мов сонце в краплині роси,
великої правди росточок –
візьми, збережи, воскреси!

Підготувала Лариса Марчук.