Гаага: наслідок перемоги здорового глузду

Предметом розгляду в Міжнародному суді ООН була не територіальна суперечка між Україною й Румунією, а розмежування морських просторів у північно-західній частині Чорного моря поза державними територіями обох країн. У результаті рішення, ухваленого судом 3 лютого, ні Україна, ні Румунія не втратили ні сантиметра своєї землі. Отже, жодна з них не має ані найменших підстав «довіку почуватися національно приниженими», усупереч фальшивій патетиці пана Орла на сторінках журналу «Профіль».

Установлена судом лінія розмежування континентального шельфу, як і очікувалося, не відповідає запитальним позиціям ні України, ні Румунії. Відповідно до рішення суду спірний район, площа якого 12 838 кв. км, розділено між Україною й Румунією на частини, що становлять близько 25 і 75 відсотків. Однак у межах ділянки, що відійшла до України, – переважна більшість розвіданих нафтогазових родовищ. Важливо також, що весь район делімітації площею 75 200 кв. км поділено у співвідношенні 2,1 : 1 на користь України.

По суті, лінія розмежування морських просторів України й Румунії збігається, з незначними відхиленнями, з останньою, четвертою за рахунком, компромісною лінією, запропонованою Радянським Союзом Румунії під час тривалих радянсько-румунських  переговорів, які розпочалися ще в 1967 році і тривали до розпаду СРСР.  Тоді пропозицію радянської делегації румунська сторона відхилила, оскільки ключовим для неї було вирішення питання про статус острова Зміїний і одержання суверенної юрисдикції  щодо морських просторів довкола нього. Збіг «гаазької» лінії з «радянською» свідчить, що рішення суду, прийняте одностайно 15 суддями, які представляють головні правові системи світу, є обґрунтованим, об’єктивним і справедливим.

Розглядаючи кожний з аргументів сторін, суд установив, що острів Зміїний  свого часу було правомірно включено до складу державної території СРСР на підставі Радянсько-румунського протоколу 1948 року і відповідно до Паризького мирного договору 1947 року. Тим самим суд спростував тезу румунської сторони про несправедливість, нібито допущену щодо Румунії після Другої світової війни.

Не заперечуючи компліментів на адресу румунської дипломатії, зазначимо, що домовленість між Україною й Румунією про передачу суперечки на розгляд Міжнародного суду ООН була пов’язана з підтвердженням лінії державного кордону між обома країнами в точній відповідності з позицією України. Ця домовленість стала перемогою здорового глузду, оскільки сторони в принципі відмовилися від контрпродуктивного протистояння й обрали цивілізований спосіб врегулювання. Вона була зафіксована в додатковій угоді 1997 року до великого українсько-румунського договору. У зв’язку з цим абсурдним є припущення про «банальну здачу національних інтересів в обмін на підтримку Бухарестом ПДЧ» – де маєток, а де повінь.

Рішення суду, вилучивши з порядку денного двосторонніх українсько-румунських відносин серйозний конфліктний чинник – тривалу суперечку щодо важливих інтересів обох сторін, має позитивне значення для кожної з них. Воно є вагомим внеском в оздоровлення їхніх відносин і сприятиме зміцненню довіри, взаєморозуміння і конструктивного співробітництва між Україною й Румунією. Установлення чіткої лінії розмежування створює сприятливі умови для планування сторонами національних проектів із метою розвідки й експлуатації природних ресурсів у цій частині Чорного моря, що забезпечить залучення іноземних інвестицій для їхньої реалізації. 

У світлі викладеного вочевидь надуманими є інвективи, адресовані як українській дипломатії, так і українській міжнародно-правовій школі. До речі, і Україна, і Румунія були представлені в суді сильними інтернаціональними командами, що складаються з професіоналів високого міжнародного рівня.

Автор: Володимир ВАСИЛЕНКО