«Молодість» відкрили! А може, ні?..

Акредитовані на кінофестивалі журналісти щиро сумніваються в цьому.  

Ні, 39-й Міжнародний київський кінофорум, зісно, триває. Ми жадібно відстежуємо конкурсні та позаконкурсні покази. Із прес-центру регулярно отримуємо електорнні листи про події на фестивалі. Однак чи відкривали його? – цього наш брат-журналіст не знає. Не знає й того, чи це правда, що там як конфрерансьє світилася франко-українська зірка Ольга Куриленко (остання дівчина Бонда). Чи справді там був Почесний президент «Молодості», Президент України Віктор Ющенко. І чи справді він вручив нагороду за особливі заслуги перед світовим кіномистецтвом кінодиві Катрин Деньов.      

Річ у тім, що цього року наш улюблений МКФ «Молодість» таки дійшов до ручки. Через кляту бідність. Ось і пресу акредитували, але на відкриття її не запросили. Виняток зробили лише для камер. Підходи до кінотеатру «Київ», де відбувалося таїнство, заблокували силовики. Перед їхніми носами деякі представники мас-медіа наївно потрясали бейджами, що засвідчували приналежність до великої кінотолоки, а потім сумно крокували геть.

Напередодні проведення МКФ (як і роки, роки до того) було під великим питанням. Організатори єдиного престижного в нашій країні кінофестивалю нарікали на недофінансування з боку держави. Слушно нарікали. Навіть оренда Палацу «Україна» для церемоній відкриття-закриття виявилася надреальною. А люд до Палацу останнім часом призвичаївся. (У нашій країні звичка до хорошого – річ надто шкідлива). Тож і вийшло: зал к/т «Київ» не вмістив служників пера. (Хоча не так давно архаїчний і занадто компактний Будинок кіно втискував не лише їх, а й ледь не весь студентський склад Інституту імені Карпенка-Карого).       

Не вмістив зал і чимало тих, хто має правдиві заслуги перед українським кіномистецтвом: знаних режисерів, акторів. Добре, що хоч Почесному президетові не відмовили. А ті бджоли-критики-журналюги, які своє життя присвятили кіно – й вітчизняному передусім, пропагували його, захищали, обстоювали, все одно, робитимуть це надалі. Куди вони, зрештою, подінуться?..

Залишається крихка надія, що ті людино-місця центрального кінотеатру зайняли на церемонії персони, по-справжньому корисні екранному мистецтву. Тільки ось де вони були, коли фестиваль волав про брак коштів? Якби фестиваль був би зовсім байдужім до присутності «борзописців», не вимагав би від них щороку чіткого звітування: де, чого і скільки написали про «Молодість»! (І якщо не надішлють публікацій на підтвердження – на чергову акредитацію най не чекають!).    

У розвинених державах, з якими Україна себе ототожнює, аналогічні помпезні церемонії влаштовуються найперше для кіношників та преси. Або навіть навпаки: преси та кіношників. Бо ТАМ від реакції преси на події багато що в житті залежить. Зокрема, й подальше функціонування кіноіндустрії, й  позиціонування себе як держави у світі. 

Два роки тому на відкритті «Молодості» показали фільм «Душка» голландця Йоса Стеллінга. Подейкували, режисер колись підгледів картинки для своєї стрічки саме на київському кінофорумі. Глядачі тоді дещо ніяково посміхалися, спострерігаючи в європейській картині часом напівдикунські реалії (країни фестивалю). А Стеллінг, виявляється, не такий уже й далекий від істини. Які  реалії, яке ставлення до журналістів, – такий і фестиваль. Хоч би як міцно ми його любили у 39-й раз.