КСУ: особа у процесуальному статусі свідка має право на захист адвоката

Кожен громадянин України, а також іноземець, який перебуває в країні на законних підставах, виступаючи  як свідок  під  час  процесуальних   дій, має право на адвоката. Рішення, ухвалене у справі за конституційним зверненням громадянина Ігоря Голованя щодо офіційного тлумачення положень ст.59 Конституції України (про право на правову допомогу), оприлюднила 6 жовтня  суддя  Конституційного Суду Ярослава Мачужак.

І.Головань попросив суд розтлумачити, чи має громадянин право на правову допомогу адвоката під час допиту його як свідка або у разі виклику для надання пояснень до державних органів, та чи є це право однією з конституційних гарантій, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником особу, яка має свідоцтво про право на адвокатську діяльність.

Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснив неоднозначністю розуміння і застосування положень ст. 59 Конституції посадовими особами органів прокуратури, зокрема слідчими під час проведення допитів свідків у кримінальному процесі. Відмова посадових осіб слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його адвоката та в наданні правової допомоги особі під час дачі пояснень в інших державних органах, на думку автора звернення, є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина.

КСУ постановив, що положення частини 1 ст. 59 Конституції "Кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичних і фізичних осіб вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона потребує. Правову позицію щодо цього суд висловив у рішенні від 16 листопада 2000 року у справі про право вільного вибору захисника. У цьому документі зазначено, що конституційний припис „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав“ (частина перша статті 59 Конституції) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Згідно з рішенням КСУ, положення частини 2 ст. 59 Конституції "для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи надання пояснень у правовідносинах з цими та іншими держорганами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Згідно з Конституцією, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. КСУ у своєму рішенні наголосив, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам під час надання пояснень у державних органах, має бути забезпечено реальну можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, що можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб.

На прес-конференції суддя Я.Мачужак зазначила, що громадяни досить часто звертаються до КСУ з поданнями, однак через недостатню їх обгрунтованість суд у 80 відсотках випадків змушений відмовляти у відкритті провадження. "Ігор Головань за фахом адвокат, тому йому було простіше це зробити. Але ми часто йдемо назустріч людям, відкриваючи провадження, коли бачимо, що справа того варта", – сказала суддя.

Довідка журналу «ВІЧе». Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може бути надана як консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.

Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням узятих на себе міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.