Німеччина має силу зробити це краще

(аналіз результатів вборів до Бундестагу та їхні наслідки для України) 

Саме так, шляхом об’єднання офіційних гасел „Ми маємо силу” та „Німеччина може це краще” нових коаліціантів ХДС/ХСС та ВДП, можна підсумувати результати виборів до Бундестагу 27 вересня 2009 року. 

У Німеччині відбулися чергові вибори до Бундестагу. Вони лише підтвердили консервативну ментальність німців. Несподіванки не сталося – перемогу здобули ХДС/ХСС, а  загальні результати цілком співпали з передвиборчими прогнозами. І це та якісна відмінність виборчого процесу, що засвідчує зрілість демократичних інститутів, якої так бракує нестабільній перехідній політичній системі України. Зміни звичайно відбулися, і основна з них коаліційне переформатування, проте, на переконання експертів, особливого зміну курсу на наступних чотири роки очікувати не варто. Пояснити це можна, по-перше, загальноприйнятою практикою розвинутих демократій вести „спадкову” політику, а по-друге, перемогу отримали як-не-як консерватори. У Бундестаг потрапило ті ж п’ять політичних сил, от тільки із кардинально відмінним доробком. У Німеччині так склалося, що за кожною із політичних сил закріплений певний колір. Так в ХДС/ХСС він чорний, СДПН - червоний, ВДП - жовтий, Партія зелених  - зелений. Як стало відомо одразу після оголошення остаточних підсумків голосування на наступні чотири роки доведеться забути про так званий „світлофор” (СДПН – ВДП – Партія зелених) та „Ямайку” (ХДС/ХСС – ВДП – Партія зелених). Натомість, за результатами попередніх домовленостей, на зміну широкій коаліції абсолютної більшості (ХДС/ХСС - СДПН), в поточному скликані буде створена „чорно-жовта” коаліція відносної більшості. Сам факт коаліційної практики німецького парламентаризму є свідченням плюралістичного та багатопартійного характеру політичної системи, і єдиним прикладом в післявоєнній історії Німеччини одноосібного контролю над абсолютною більшістю належить тому ж таки ХДС в 1957 р., що завдячує успішній політиці Конрада Аденауера. Тому як тільки в християнських демократів появилась нагода змінити „лівого” союзника на ідеологічно ближчих центристів лібералів вони негайно цим скористалися. Окрім цього тут спрацював тверезий розрахунок: та додаткова кількість мандатів, яких додав б союз з соціал-демократами, не співмірна із тягарем компромісних коаліційних зобов’язань, при тому, що християнські демократи здатні отримати більшість ігноруючи їх. Це те, що в політичній науці отримало назву адитивної коаліції. Таким чином незмінний переможець ХДС/ХСС, з 33,8% голосів, сумарно з 14,6% ВДП (посіла третє місце) мають 48,4% голосів, що на 2,8% більше, а ніж загальний результат інших трьох політичних сил. Якщо перевести їх в депутатські мандати, то це 332 місця в Бундестазі з 622.

Які висновки за результатами цих виборів можна зробити для самих партій? Їх три:

По-перше, два основних фаворити – ХДС і СДПН – значно здали свої електоральні позиції в порівнянні з попередніми виборами. Проте, якщо для лідера ХДС Ангели Меркель це не настільки значний відсоток, то для тепер вже екс-віце-канцлера ФРН та голови СДПН  Франк-Вальтер Штайнмайер це найбільша поразка за усю 60-річну історію партії. На такому результаті не могли не позначитись результати спільної роботи попередньої каденції. Мабуть, ця обставина зіграла не останню роль при виборі християнськими демократами нового союзника.

По-друге, якщо фаворити втрачають, то закономірно, що показники найближчих переслідувачів повинні зрости. Так і сталося, оскільки ВДП, Ліва партія та Партія зелених покращили свої результати в порівнянні з попередніми виборами на 4,8%, 3,2% та 2,6% відповідно. Проте якщо вільні демократи разом із своїм лідером Гвідо Вестервелле формуватимуть уряд, то лівим та зеленим доведеться працювати із соціал-демократами в опозиції. Для ВДП це повернення до керма після 11-річної перерви. Тут можна провести цікаву аналогію з українськими реаліями. Погодься, майбутня структура Бунтестагу дуже нагадує конфігурацію Верховної Ради України поточної каденції, з її практично рівномірним владним та опозиційним таборами, от тільки з якісно відмінним показником політичної культури та перебігом демократичного процесу.

По-третє, від виборів до виборів прохідний бар’єр долають лише п’ять основних партій, в той час існує велика когорта політичних сил, які ні на що не претендують. На цих виборах таких було 20, які в сукупності набрали 6% голосів. Серед таких одіозна ультраправа Німецька демократична партія, ультраліва Марсистсько-ленінська партія, Піратська партія тощо.   

А тепер висновки для України. Як зазначають експерти, такі результати виборів до Бундестагу дають гарний знак для українського естеблішменту. І передусім уже тому, що йому так і не вдалося хоч у якийсь спосіб налагодити діалог з попереднім урядом. Від Франції та Німеччини залежить реалізація євроатлантичних прагнень України. Їхня зовнішня політика видається антиукраїнською лише в плані тісного співпраці з Російською Федерацією. Проте на переконання тих таки експертів, вона навіть не проросійська, просто в їхній двосторонніх відносинах лежить прагматичний економічний розрахунок (згадати б бодай газопровід шельфом Північного моря в обхід Білорусії, України, Балтії та Польщі). В даному випадку Німеччина діє не проти когось, а на захист національних інтересів. Росія як потужна економічна система виступає вигідний партнер для німецького бізнесу і лише Росія з розрахунку власних геополітичних інтересів надає цим відносинам політичного забарвлення. З погляду суто українсько-німецьких відносин участь ВДП у формуванні нового уряду багатообіцяючою, і що основне, дає гіпотетичний шанс для зрушення. З умовною поразкою СДПН закінчилась „ера Шредера” в зовнішній політиці Німеччини, який сьогодні активно лобіює інтереси „Газпрому” в Європі. Голова ВДП, і скоріш за все майбутній віце-канцлер і Міністр закордонних справ Гвідо Вестервелле був єдиним німецьким політиком у цій передвиборчій гонці, який висловився хоча б за довгострокову перспективу членства України в Європейському Союзі. Проте Вестервелле виходитиме перш за все з інтересів Німеччини, яка на загал негативно ставиться до питання розширення ЄС. Саме тому доцільно розцінювати ймовірність покращення відносин з Німеччиною у відповідні із здатністю української політичної еліти здійснювати інтенсивну (або позитивну) зовнішню політику. От тільки б не розгубити такої можливості у вирі політичного популізму майбутніх президентських виборів в Україні. Окрім того виборцям слід пам’ятати, що віддаючи свій голос за того чи іншого кандидата, вони з поміж іншого обирають зовнішньополітичний курс країни.