Пт, 10 липня 2009

Думка прем’єр-міністра та міністра юстиції щодо призначення суддів Конституційного Суду не є обовязковою

Конституційний Суд України визнав неконституційним Закон № 1168  "Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання" від 19 березня 2009 року.

Нагадаємо, що 13 травня 2009 року в офіційному друкованому органі – газеті Верховної Ради „Голос України“ був опублікований саме цей Закон  за підписом Голови Верховної Ради В.Литвина і позначкою „публікується відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України”. Президент Віктор Ющенко ветував документ  зі  своїми вмотивованими  зауваженнями  і пропозиціями 8 квітня 2009 року та повернув його до Верховної Ради для повторного розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України Голова Верховної Ради мав підписати для  невідкладного оприлюднення  та опублікування закон, прийнятий Верховною Радою після повторного розгляду 14 квітня 2009 року не менш як двома третинами від її конституційного складу, тобто той же Закон № 1168, але вже від 14 квітня 2009 року. Зазначене свідчить про порушення визначеної частиною четвертою статті 94 Конституції України процедури набрання чинності Законом № 1168, що згідно з частиною першою статті 152 Конституції є підставою для визнання його неконституційним.

У ході розгляду справи Суд також констатував, що питання призначення третини складу КСУ за Конституцією належить до повноважень Президента, і Основний Закон не обумовлює реалізацію Президентом цього конституційного повноваження шляхом проведення консультацій. За рішенням Суду, відповідно до статті 106 Конституції, не можуть встановлюватися законами України будь-які повноваження глави держави за винятком тих, що визначені Конституцією, однак також не можуть встановлюватися і обмеження цих повноважень, оскільки вони також повинні закріплюватися безпосередньо Конституцією. Враховуючи те, що у статті 106 Конституції не передбачено здійснення Президентом попередніх консультацій з Прем’єр-міністром та міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів КСУ, Суд дійшов висновку, що ч. 1 ст. 6 Закону «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року не відповідає Конституції.

Отже, Конституційний Суд визначив, що Президент не зобов‘язаний проводити консультації з Прем’єр-міністром та міністром юстиції щодо призначення суддів Конституційного Суду України за своєю квотою.

Положення обох законів, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Як зазначив під час прес-конференції суддя-доповідач по цій справі Іван Домбровський, рішення було прийняте у справі за конституційним поданням Президента. "Відкриття провадження по цій справі грунтувалось на трьох позиціях", - сказав він, пояснивши, що Глава держави оспорював конституційність частини першої та другої статті 6 Закону "Про Конституційний Суд України", що передбачає проведення консультацій Президента з керівником уряду та міністром юстиції щодо кандидатур на посаду суддів КСУ. "Оспорював окремі положення цього закону, які викладені у редакції Закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне подання". І третє - оспорення саме цього закону в цілому", - додав суддя.

І.Домбровський пояснив, що у зв'язку із деякими змінами у законодавстві Президент не зобов’язаний ані радитись із Прем'єр-міністром та керівником Мін'юсту, ані скріплювати свій указ про призначення на посаду судді КСУ їхніми  підписами.

Говорячи про закон, який стосується внесення змін до деяких законів щодо повноважень КСУ, суддя повідомив, що його визнано неконституційним, адже було порушено процедуру його прийняття. Після того, як цей документ був ухвалений конституційною більшістю Верховної Ради, Президент ветував його і знову повернув до парламенту. Та навіть після подолання вето Глави держави, закон був оприлюднений з датою першого голосування у парламенті - 19 березня 2009 року. Але ж після ветування закону Президентом автоматично втрачається юридичне значення попереднього голосування народних депутатів. "Він має бути опублікований за датою, коли було подолано вето Президента", - сказав І.Домбровський, підкресливши, що це було зроблено 14 квітня.

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата