Пропаганду безоплатного добровільного донорства – в маси

Лише в Києві потреба в донорській крові забезпечується наполовину. Про це йшлося 12 червня  на прес-конференції в УНІАН з нагоди Всесвітнього дня донора, який 14 червня відзначається уже п’ять років поспіль в усьому світі. Як заявила головний лікар Київського міського центру крові Людмила ЗАНЕВСЬКА, за часів Радянського Союзу Україна посідала перше місце зі збору донорської крові у СРСР. «На жаль, за роки незалежності ця картина різко погіршилася», – підкреслила вона. На переконання Л. ЗАНЕВСЬКОЇ, це сталося не через соціально-економічні умови, недостатнє фінансування чи застарілі технології, а насамперед через людей, які змінили своє ставлення до донорства, через занепад духовності.
Найгірша ситуація зі здачею крові саме в центральних областях України, тоді як у східних регіонах та Криму проблема майже відсутня й люди, як і за радянських часів, продовжують здавати кров і безоплатно, і за гроші. За словами Л. ЗАНЕВСЬКОЇ, процедура здачі крові є абсолютно безпечною для донора щодо вірусної безпеки. У Києві, за її словами, використовується сучасне обладнання фірми ЕБОТ та виключно одноразові системи для переливання крові. Крім того, донор безкоштовно отримує майже повну інформацію про стан свого здоров’я, інформується про результати зданих аналізів не лише крові, а й внутрішніх органів, бо таке обстеження обов’язкове перед здачею крові.
«На першому етапі, ще до здачі крові, коли людина тільки прийшла в Центр крові й проходить 4 перші обов’язкові обстеження, ми «бракуємо» близько 20 відсотків бажаючих. Кожен 5-й відсіюється. Після тестування донорської крові на інші інфекції ми «бракуємо» ще приблизно 14 відсотків. Тобто із сотні людей, які прийшли в Центр крові, 34 не можуть бути донорами, тобто більш як третина», – констатувала Л. ЗАНЕВСЬКА. За її інформацією, на сьогодні літр крові коштує 160 гривень. Водночас для держави цей же літр крові коштує понад 1 тис. гривень (витрати на проведення обстежень та аналізів).
Нині безкоштовно кров здають 50% людей. Загалом у Центр крові щодня приходить різна кількість людей, які мають бажання здати кров. Медики, у свою чергу, не лише проводять стаціонарні прийоми для донорів, а й організовують виїзні «донорські дні» на різні підприємства та компанії за попередньою письмовою домовленістю з керівництвом. «Люди, які здавали кров 40 разів безкоштовно в повній дозі (це 440 мл), отримують звання Почесного донора України. Це лишилося ще від Союзу», – додала Л.ЗАНЕВСЬКА.
Наголошуючи на необхідності розв’язати проблему, Л.ЗАНЕВСЬКА закликала представників ЗМІ: «Бодай раз на тиждень повідомляйте, що, наприклад, у Києві потреба в донорській крові становить приблизно 200 – 300 осіб (це за умови, якщо немає ніяких катастроф чи форс-мажорних обставин), а здають 100 – 150 осіб. Як можна перекрити такою кількістю всіх, хто потребує донорської крові, та ще й  негайно? Неможливо!». У такій ситуації, за її словами, передовсім кров направляють у дитячі медичні заклади, пологові будинки, а якісь заплановані операції, які також важливі для життя хворої людини, доводиться відкладати.
 Усі трансфузіологічні відділення науково-дослідних інститутів працюють автономно, не маючи свого центру крові. Міський центр крові обслуговує лише лікарні, які перебувають у комунальній власності. Вся відповідальність за забезпечення пацієнтів клінік інститутів лягає лише на плечі завідувачів трансфузіологічних відділень, які самі не в змозі збільшити кількість донорів, у них немає бригад для виїзду на підприємства для забору крові. Чому так відбувається? Річ у тім, що міський Центр крові фінансується з комунального бюджету, а науково-дослідні інститути не отримують додаткового фінансування від міського управління охорони здоров’я й не мають цільового фінансування з держбюджету. Тому між ними та  міським Центром крові укладаються угоди, які дають можливість у мізерних кількостях закуповувати препарати крові. Та, як засвідчила практика, цього мало.
Проблему донорства потрібно розв’язувати на державному та суспільному рівнях. Кількість охочих здати кров рік у рік зменшується. Як часто працівникам служби крові й родичам хворих  доводиться докладати воістину героїчних зусиль, щоб знайти відповідного донора, який подарує свою кров! Адже слово «донор» у перекладі з латини означає «дарувати».