Погляд на інтеграцію зсередини

Критичний погляд ЄС на перспективи членства нових країн є загальновідомим. Для розуміння причин такого ставлення й подальших кроків найвпливовіших гравців – Німеччини та Франції, пропонуємо читачам витяги з матеріалу британської газети The Тіmеs (неофіційний переклад).
Низка держав, які стукають у двері Європейського Союзу, подовшає, коли Албанія завтра формально затвердить свою заяву на участь у ньому. Але перспектива приєднання до «групи 27» ніколи не була складнішою, ніж за умов, коли  найбільші країни-члени відкрито заперечують проти розширення ЄС.
Так, канцлер Німеччини Ангела Меркель закликала до паузи в експансії та разом із президентом Франції Ніколя Саркозі застерегла, що без затвердження Лісабонського договору не може й ітися про наступне після Хорватії прийняття нових членів.
Метою договору є поновлення та реорганізація роботи ЄС для подолання наслідків інтеграції 2004--2007 років, у результаті якої кількість країн-учасників збільшилася з 15 до 27. Торік на референдумі Ірландія відхилила проект договору і, як очікується, знову голосуватиме восени.
Проте зрозуміло, що сама лише ратифікація договору не відновить процесу розширення. Згідно з планом, Хорватія мала приєднатися до ЄС уже наступного року, але процес загальмувався переважно через суперечку зі Словенією щодо питань територіальних вод. Як наслідок, ймовірна дата вступу Хорватії до ЄС плавно переходить у 2011 рік.
Хоча Франція та Німеччина декларують бажання надати відповідний статус цій країні, мотивом заперечень подальшого розширення Євросоюзу є занепокоєння можливим приєднанням до нього ще бідніших і дисфункціональних держав. Окрім того, побоювання Парижа і Берліна спричинені тим, що інтеграція Туреччини, яка має формальний статус кандидата ще з 1987 року, видозмінить рушійні сили ЄС – Туреччина отримає майже стільки ж місць членів Європарламенту, як і Німеччина. 
Раніше Ніколя Саркозі натякнув, що Європа має «природні кордони», які включають Балкани й виключають Туреччину, проте досвід допущення Румунії та Болгарії в 2007 році насторожив частину країн і щодо такого збільшення.
Поширеною є думка, що процес набуття членства Бухарестом та Софією відбувався невміло й похапцем. Так, вони не виявляють достатньої наполегливості щодо внутрішніх реформ, гарантії освоєння величезних сум коштів ЄС, які надходять до двох колишніх комуністичних країн на виконання великих  інфраструктурних та модернізаційних проектів. Не минає й місяця без нових корупційних скандалів.
Нинішні країни-кандидати – Хорватія, Македонія та Туреччина, а також потенційні кандидати – Албанія, Боснія й Герцеговина, Косово, Чорногорія й Сербія мають подолати довгий шлях, щоб відповідати вимогам ЄС стосовно відкритості, законності та реформ.
Тенденція до зупинення євроінтеграційних процесів непокоїть такі країни-члени, як Сполучене Королівство та Швеція, котрі є палкими прихильниками більшої експансії, так само, як і «інститути-спостерігачі» на зразок Світового банку. На думку його директора Роберта Зоелліка, перспектива членства у ЄС була найбільшою рушійною силою реформ у деяких країнах під час складного фінансового становища. Говорячи про балканські країни, він сказав, що відсутність пропозиції про можливий вступ спонукає регіон до «надзвичайно небезпечного курсу».  Він вважає, що для України надія на приєднання буде протиотрутою від значних «політичних суперечностей», які заполонили країну.
Але Франція та Німеччина так стурбовані тим, що подальше розширення ЄС вплине  на скептичних виборців у часи фінансового «затягування поясів» удома, що не бажають бути помітними навіть за підтримки крихітної Чорногорії (населення 680 тисяч). Наступному кроку в процесі приєднання – направлення формальної заявки до Єврокомісії для вивчення дали хід минулого тижня після місячної зупинки. Для того, щоб максимально відмежуватися від цього, таке рішення було прийнято майже потайки -- серед інших питань порядку денного на зустрічі міністрів рибної промисловості!