Коли за справу беруться українські гармаші, російські танки «горять краще за зірки над Кремлем»...

Базовий табір артилеристів, що відвели з передової відповідно до Мінських домовленостей, це таке невеличке містечко зі своїм укладом, правилами та ритмом життя.  Мою увагу привернула обслуга гармати МТ-12, яка, незважаючи на все, що відбувається навколо, надзвичайно самовіддано обслуговує свою потужну зброю.

  Дивлячись на цю красиву «вбивцю танків», спершу і не скажеш, що вона брала участь у численних бойових діях. Блискуча, пофарбована, в акуратних чохлах... Здавалося, що гармата щойно зійшла з конвеєра заводу. Проте це все ж таки уславлена в боях зброя. Просто хлопці надзвичайно люблять її і навіть дали ім'я – «Ксюшенька».

– Наша Ксюшенька молодець! – розповів навідник із позивним «Лєший». – Ми разом були і під Горлівкою, і тримали оборону під Дебальцевим. Власне ця гармата підбила російський Т-90. Від влучного пострілу нашої «дівчинки» окупант горів краще за зірки над кремлем. Не даремно кажуть, що МТ-12 – це старша сестра снайперської гвинтівки.

   Командує обслугою досвідчений артилерист капітан Олександр Товстоног. Свого часу офіцер закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Та коли бездарні міністри оборони України знищували міць нашої держави, цього військового спеціаліста звільнили з лав ЗСУ за скороченням штатів. Однак він образився ні на державу, ні на командування. Як належить офіцеру, почав налагоджувати своє цивільне життя. Але, коли в хату вже запасника постукали представники військкомату з повісткою в руках, Олександр Олександрович не вагався. Він повернувся до своєї  «гарматної» справи. Обслуга в нього підібралася з людей, які у попередньому житті не мали жодного стосунку до служби в артилерії. Проте хлопці компенсували пробіли в знаннях високим патріотизмом та бажанням навчитися воювати.

Ґрунтовну підготовку пройшли на одному з полігонів, – розповів капітан Олександр Товстоног. – Ми не лише вивчили гармату та провели низку бойових стрільб. Ми навчилися довіряти одне одному. Розумієте, у протитанкистів в бою головне швидкість. А бути швидшим за танковий комп'ютер можна лише тоді, коли вся обслуга розуміє тебе і діє без слів. Одним організмом, одним подихом.

  За словами хлопців, свій головний бій їхній розрахунок прийняв захищаючи Вуглегірськ. Потрапивши в оточення, вони не склали зброї і не підняли до гори рук. Вони мужньо тримали оборону до останнього снаряду. Підбили танк та кілька російських бронемашин. І з допомогою бійців батальйону «Свитязь» змогли вирватися з кільця. Потім швидке переформування і знову в бій. Та вони не боялись і не просились додому. А знову пішли туди де важко і гаряче.

– Нам протистояли відбірні російські війська, – розповів «Леший». – Ми це взнали по перехопленим переговорам. Та ми добре прорідили ряди «Кантимирівської» танкової дивізії та Улянівського ВДВ. Відчувалося, це не сепаратисти, а добре організовані війська. До речі, попереду вони, як скотину на забій, гнали так званих ополченців. Прикривались ними, як щитом, та виявляли наші вогневі позиції. Не шкодуючи їхніх життів. От такі вони «союзнички»!

 Нині артилеристи відпочивають і готуються до ротації. Однак вони вже постановили, що повернутися після відпочинку мають лише своїм дружнім  розрахунком, і лише до своєї надійної «Ксюшеньки». А слово фронтовика — закон. Отже, наші війська і далі матимуть надійний протитанковий щит.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.