Коли життя солдатів вище за власне…

Минув майже рік війни.  І коли зустрічаю на передовій дівчат, не можу подолати в собі якогось відчуття вини за те, що вони тут. Та наші українки в лиху для всієї держави годину демонструють просто еталони можності, героїзму та самовідданості.

От, наприклад, операційна медична сестра Оксана Тицька. Вона служить в одному з військових госпіталів, що нині на передовій. Маючи дві освіти – юридичну й медичну, вона цілком могла знайти спосіб уникнути мобілізації. Та, отримавши повістку, ця мужня дівчина відразу пішла до військового комісаріату.  І от зараз триває її вже друге відрядження в зону проведення АТО. Уперше вона була на Мариупільському напрямку. Якраз тоді, коли адепти «новоросії» по-звірячому почали обстрілювати як позиції наших військ, так і житлові квартали. За словами нашої героїні, дуже важко було звикнути до каліцтв як воїнів, так і цивільних людей унаслідок залпів артилерії та систем залпового вогню колишнього братського народу. Так само нелегко було перелаштуватись геть інший тип операцій з видалення уламків російських снарядів та ракет, що потрапили в тіла українців. Однак усі військові медики Збройних Сил України  виконували свою роботу.

– Найстрашніше в роботі військового медика – це не  надати вчасну допомогу пораненому, – зізнається Оксана. –  Боляче коли, на твоїх очах вмирають люди, які могли б ще жити і жити. Тому всі наші лікарі викладаються повністю, аби зберегти життя і врятувати наших бійців, що зазнали поранень.

Нині командири подали документи на нагородження Оксани орденом «Княгині Ольги». Сподіваємося, що вони не загубляться в кабінетах тих, хто знає про війну лише зі стрічок та повідомлень новин.

– Я не можу бути вдома, коли йде війна за цілісність нашої держави, –підсумувала Оксана. – Адже зберегти країну для нащадків – справа кожного з нас. А ще, користуючись нагодою, хочу звернутись до всіх лікарів, які підпадають під мобілізацію. Хочу попросити людей у білих халатах зрозуміти, що їхні знання та вміння дуже потрібні хлопцям тут, на передовій. І тому прошу всіх лікарів, які отримали повістки, не ховатись і не тікати від служби, бо саме від нас залежить доля поранених солдат. Просто подумайте про це, а потім ідіть у військовий комісаріат.

Тарас ГРЕНЬ,

(Передова інформаційна група МОУ)