Спадкоємні хвороби державної служби України

Головдержслужба України завершує низку заходів, присвячених 90-річчю запровадження державної служби на теренах нашої держави. Ця тема була в центрі обговорення учасників «круглого столу», в якому взяли участь керівники Головдержслужби, науковці, представники громадськості та журналісти.
За результатами наукового дослідження, здійсненого на замовлення Головдержслужби, з’ясувалося, що державна служба як окремий інститут національної держави в її нинішньому розумінні з’явилася за часів гетьмана Павла Скоропадського. Під час «круглого столу» йшлося, що з метою побудови державного апарату тоді було прийнято кілька системних законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили статус державних службовців, їх повноваження на здійснення функцій держави, отримання чиновниками заробітної плати з державного бюджету тощо.
Законом про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській державі запроваджувалася присяга як невід’ємний атрибут державної служби. Складання присяги мало не символічне значення, а було обов’язковою умовою набуття статусу держслужбовця.
Спеціальним законом вводилася система класів посад та рангів пенсії урядовців, а також розпис посадових окладів. Причому заробітна плата держслужбовців того часу встановлювалася законом.
В окремому законодавчому акті, ухваленому гетьманом, було визначено порядок призначення урядовців залежно від класу посади. Кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців попередньо мали узгоджуватися з Радою Міністрів.
Тодішня урядова служба базувалася на кращих традиціях козацтва, в основу яких було покладено демократичні принципи. Однак Скоропадському через швидкоплинність подій того часу так і не вдалося завершити розпочату реформу, розробити комплексний нормативний акт про державну службу.
Формуючи центральний та місцевий апарати на засадах професійності, гетьман наразився на звинувачення в «русифікації» влади: на посади губернських та повітових старост було призначено кількох дореволюційних діячів. Професійні урядовці, що належали до ворожих гетьманові політичних сил, не йшли на державну службу. Через «кадровий голод» Скоропадському не вдалося укомплектувати кваліфікованими працівниками не лише губернські староства, а й центральний апарат у Києві.
Гетьман не встиг створити систему спеціального навчання державних чиновників. Це також негативно вплинуло на стан справ у країні, адже спеціалісти «старої школи» продовжували управляти імперськими методами, що знижувало популярність гетьмана серед народу.
На жаль, державній службі досі не вдалося позбавитися вад, притаманних гетьманській добі. Про це свідчать результати моніторингу нашої країни міжнародними організаціями. Відповідно до звіту про глобальну конкурентоспроможність, який щорічно оприлюднюється на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Україна за останній рік на 11 пунктів погіршила показник якості державних і громадських інститутів, опустившись у світових рейтингах із 104-го на 115-те місце.
Нинішня система державного управління відстає від європейських країн щодо державотворчих процесів. Невисокий авторитет та низькі зарплати зумовлюють «кадровий голод», як це було й за часів Скоропадського. Наразі постійна кількість вакантних посад в органах виконавчої влади коливається від 10% до 15% їх граничної чисельності.
Експерти констатують, що невисока якість державного управління гальмує економічний розвиток України. Особливо це стало впадати у вічі після вступу України до Світової організації торгівлі.
Склалася парадоксальна ситуація: внутрішні загрози в Україні перевищують зовнішні. Одна з них – низький професійний рівень державних службовців. На жаль, ця проблема є чи не найнебезпечнішою з усіх внутрішніх загроз сьогодення.