100 років з дня народження Бориса Бабія

Українське наукове товариство відзначило 100 років з дня народження видатного українського вченого, академіка, заслуженого діяча науки України, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки Бориса Мусійовича Бабія. На ювілейних Загальних зборах Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України науковці оцінили його внесок у становлення вітчизняної юридичної науки.

Віце-президент НАН України академік Валерій Гейць, який особисто знав Бориса Бабія, зазначив, що він був людиною свого часу, людиною щедрої душі, чуйною і скромною, вимогливою до своїх колег та підлеглих, але насамперед до самого себе. Йому був притаманний справжній гуманізм і педагогічний такт.

– У творчому доробку Б. Бабія налічується близько 400 праць, які здебільшого мали новаторський характер, містили багатий джерельний і фактологічний матеріал. І хоча вчений упродовж життя, як і більшість його колег, послуговувався марксистсько-ленінською методологією суспільствознавчих досліджень з притаманним їй класовим і партійним підходом, він був справжнім правознавцем-фахівцем і глибоко усвідомлював правничі традиції та цінності, накопичені людством упродовж століть. Саме тому вчений мав великий авторитет серед іноземних колег, – зазначив Валерій Гейць.

Директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік Юрій Шемшученко розповів, що Інститутом держави і права Борис Мусійович керував ще задовго до того, як був призначений на посаду його директора.

– У січні 1949 року Борис Мусійович став ученим секретарем новоутвореної наукової установи – Сектору держави і права Академії наук УРСР. Зазначу, що керівник Сектору, академік Володимир Корецький протягом тривалого часу представляв нашу країну в Комісії міжнародного права, Міжнародному суді ООН та інших організаціях. Тому на час його закордонних відряджень виконання обов’язків завідувача покладалося на Бориса Бабія, який вдало поєднував свою науково-організаційну діяльність із суто науково-дослідною роботою, – зазначив директор інституту.

Юрій Шемшученко також підкреслив, що для творчої діяльності Бориса Мусійовича характерним було вдале поєднання роботи над індивідуальними монографіями з організацією колективних досліджень, координація їх у масштабах республіки.

– Ще в середині 1950-х років у нього виникла ідея створення узагальненої праці «Історія держави та права УРСР». Тоді ж для її підготовки було створено авторський колектив під його керівництвом, до якого ввійшли не лише провідні наукові співробітники академічної установи, а й знані фахівці-правознавці вищих навчальних закладів. Видана 1961 року монографія була в радянському правознавстві першою науковою працею такого характеру.

Академік-секретар Відділення історії, філософії, та права НАН України Олексій Онищенко докладно розповів про організаційну та наукову діяльність Бориса Бабія в Академії наук України й, зокрема, Інституті держави і права.

 – Під керівництвом Бориса Бабія в інституті значно розширилися дослідження теоретичних, методологічних, конституційних та управлінських проблем, зміцнилися зв’язки з практикою державного будівництва. Як директор інституту він приділяв велику увагу визначенню найбільш актуальних напрямів наукових досліджень, розробленню комплексних програм і фундаментальних проблем юридичної науки, спрямовував зусилля колективу на створення важливих узагальнюючих праць, підвищення наукового рівня досліджень, популяризацію юридичних знань, а також підготовку і впровадження в державно-правову практику конкретних пропозицій і рекомендацій. У його полі зору постійно перебували питання формування наукових кадрів, підвищення їхньої наукової кваліфікації та професійної майстерності, розширення світогляду. Він активно сприяв науковому зростанню багатьох відомих українських учених-правознавців.

Завідувач відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права, професор Ігор Усенко у доповіді зазначив, що, незважаючи на ідеологічне наповнення, творча спадщина Бориса Мусійовича залишається актуальною й нині.

– Оцінюючи вчених, які розвивали радянську правничу науку, слід враховувати власне природу юридичної науки в кожний конкретний історичний проміжок часу. Їй були притаманні догматичні, апологетичні тенденції, елементи пристосування залежно від влади. Хоч ця наука не була повністю об’єктивною, незважаючи на її аналітичність і солідні дослідження, її робили люди, які в особі своїх кращих представників прагнули до глибоких знань, високої культури та моралі – йшли до істини. Одним із них був і Борис Бабій.

Ігор Усенко підкреслив, що багато наукових напрацювань академіка Бабія з проблем історії й теорії держави та права, проблем періодизації їх розвитку як знань про систему права, державного управління і самоврядування, суверенітету України та її територіальної цілісності тощо плідно розвиваються у нових історичних умовах співробітниками Інституту держави і права ім. В. М. Корецького.

Ігор Усенко також зазначив, що передусім ученого приваблювала тема возз’єднання західноукраїнських земель з Україною як знаменний етап завершення історичного процесу возз’єднання українського народу в єдиній державі. Борису Бабію вдалося зібрати, докладно вивчити, ретельно опрацювати та вміло систематизувати значний документальний і фактичний матеріал. У грудні 1950 року він захистив кандидатську дисертацію на цю тему.

У подальші роки вчений опублікував чимало праць з актуальних проблем державно-правового будівництва в Україні. Не все в цих процесах було однозначне, однак авторові вдалося порушити низку важливих питань, зробити глибокі висновки.

Насамкінець Юрій Шемшученко зазначив, що колеги та учні, які протягом багатьох років пліч-о-пліч працювали з Борисом Бабієм, пам’ятатимуть його як скромну, чесну й порядну людину, самовідданого трудівника, творчого дослідника та подвижника академічної юридичної науки.

– Учений-енциклопедист, визнаний авторитет у правознавстві, історично-правовій науці, високоосвічена інтелігентна людина, енергійний, принциповий і цілеспрямований керівник, він вписав вікопомну сторінку в історію вітчизняної юридичної науки загалом й Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема –  підсумував Юрій Шемшученко.