"Замах" на дієздатність парламенту подолано

8 квітня Верховна рада України на пленарному засіданні розв’язала юридичну колізію, яка виникла через прийняття Конституційним Судом України рішення від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 про визнання  неконституційною Постанову Верховної Ради від 16 березня 2006 року "Про Регламент Верховної Ради України" і втрату нею чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду.

На початку ранкового засідання, Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк наголосив: "Таким чином, український парламент відповідно до Конституції України керується статтею 82 Основного Закону, яка визначає правомочність українського парламенту".

Голова Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради Олександр Єфремов вніс пропозицію на пленарному засіданні оголосити перерву для остаточного узгодження проекту постанови між усіма політичними силами.

Після перерви парламент з урахуванням висловлених пропозицій ухвалив Закон "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України". Потім народні депутати розглянули і прийняли постанову "Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України". Нею було  затверджено  Тимчасовий Регламент на період до законодавчого врегулювання питань організації та порядку діяльності Верховної Ради, а Комітет з питань Регламенту зобов’язано підготувати та подати на розгляд проект закону "Про Регламент Верховної Ради України". За відповідне рішення проголосувало 386 парламентаріїв.

 У Конституційному Суді України

Конституційний Суд України у понеділок 7 квітня оприлюднив прийняте 1 квітня Рішення у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради, прийнятого як додаток до Постанови ВР "Про Регламент Верховної Ради України" від 16 березня 2006 року № 3547–IV.

Як зазначають народні депутати України, частиною другою статті 219 Регламенту визначено, що депутатський запит може бути внесений, якщо попередньо народним депутатом України направлялось депутатське звернення з цього ж питання, на яке у встановлений законом строк не надано відповіді або ж зміст такої відповіді не задовольняє ініціатора звернення. За частиною третьою статті 219 Регламенту обов’язковим є долучення до депутатського запиту копії попередньо направленого депутатського звернення та копії відповіді на нього (у разі її одержання), а за частиною четвертою – не допускається внесення, оголошення і направлення депутатського запиту, поданого з порушенням частини другої цієї статті.

Автори конституційного подання вважають, що згідно з
пунктом 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86 Конституції та статті 15 Закону "Про статус народного депутата України" здійснення народним депутатом України права на запит не пов’язано  із необхідністю попереднього направлення ним депутатського звернення з цього ж  питання, як це передбачено статтею 219 Регламенту.

  Крім того, у клопотанні наголошується, що вказані положення статті 219 Регламенту, який за своїм функціональним призначенням у механізмі правового регулювання не може встановлювати додаткових прав і обов’язків народних депутатів України, суперечать частині четвертій статті 76 Основного Закону України, за якою повноваження народних депутатів України мають визначатися Конституцією і законами України.

  На основі аналізу норм чинного законодавства Конституційний Суд дійшов висновку, що гарантоване Конституцією право народного депутата України на запит та встановлене законом право на депутатське звернення є повноваженнями, які реалізуються незалежно одне від одного. Конституція України не містить застережень щодо допустимості внесення народним депутатом України запиту лише після направлення відповідного звернення чи недопустимості внесення запиту без депутатського звернення.

  Враховуючи викладене, Конституційний Суд вважає, що частини друга, третя, четверта статті 219 Регламенту, який не є законом України, мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними).

У процесі розгляду справи Конституційний Суд виявив ознаки невідповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" повністю.

вбачає за необхідне на підставі частин другої, третьої статті 61 Закону "Про Конституційний Суд України" вирішити питання щодо її конституційності.

За таких обставин КС, аналізуючи положення частини п’ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції в їх системному зв’язку із положеннями частини другої статті 6, частини другої статті 19, пунктом 21 частини першої статті 92 Конституції, Конституційний Суд дійшов висновку, що Регламент, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради, має прийматися виключно як закон України і за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності.

Правову позицію щодо прийняття Регламенту як Закону України КС висловив і у пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98, в якому зазначив, що після набуття чинності Конституцією (стаття 160 Конституції України) питання щодо організації і порядку діяльності Верховної Ради, а також статусу народних депутатів України Верховна Рада повинна вирішувати виключно законами України (пункт 21 частини першої статті 92), зокрема Законом про Регламент Верховної Ради України. З моменту прийняття Конституційним Судом цього рішення зміни у статтю 92 Конституції Верховною Радою не вносилися.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції, статтями 13, 51, 61, 63, 69, 70, 73 Закону "Про Конституційний Суд України", КС України вирішив визнати такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), Постанову Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" від 16 березня 2006 року № 3547–ІV. Вона втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.