Народний депутат Геннадій Москаль: «Не все у звіті ТСК про події 18–20 лютого сподобається учасникам Революції гідності»

Про це голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування протиправних діянь правоохоронних органів та окремих посадових осіб, посягань на права і свободи, життя і здоров’я громадян під час подій, пов’язаних із масовими акціями суспільно-політичного протесту, що відбуваються в Україні з 21 листопада 2013 року, написав на своєму веб-сайті, де й оприлюднив звіт ТСК.

У документі наголошено на незаконності ухвали Печерського районного суду № 757/27190/13-Ц та постанови Кабінету Міністрів № 12, які забороняли доступ та прохід громадян до всього урядового кварталу, будівель Верховної Ради, Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів. Також мітингувальники не мали блокувати в будь-який спосіб тротуари, пішохідні переходи, автомобільні дороги в місті Києві.

Зранку 18 лютого 2014 року розпочалася запланована мирна хода Євромайдану до Верховної Ради, де мав відбутися мітинг із подальшою передачею резолюції парламенту.

– Без присутності судового виконавця, в порушення Конституції та законів України, співробітники МВС та Головного управління внутрішніх військ перекрили вулицю Грушевського й не допустили учасників мирної ходи до будівлі ВР України, чим спровокували конфліктну ситуацію, яка саме через непрофесіоналізм та злочинну діяльність органів правопорядку переросла в громадянське протистояння, – йдеться у звіті. З метою подальшої ескалації напруги в суспільстві та створення умов для можливості введення надзвичайного стану, спеціально підготовлена агентура та перевдягнуті під «майданівців» працівники СБУ підпалили офіс правлячої на той час в країні Партії регіонів по вул. Липській. У результаті підпалу загинуло двоє мирних осіб, які обслуговували будівлю. Осіб, які вчинили підпал, МВС так і не встановило.

19 лютого 2014 року голова Служби безпеки України Олександр Якименко наказує розпочати на території Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулицях Антитерористичну операцію згідно з планом «Бумеранг». Одночасно міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко вводить у дію спеціальний план «Хвиля», чим посилює протистояння між учасниками акцій протесту та правоохоронними органами. В ході цих заходів також були зафіксовані вбивства як мирних громадян, так і правоохоронців.

Однак до теперішнього часу деякі з членів штабу Антитерористичної операції досі перебувають на займаних  посадах і навіть не допитані, – наголошують члени ТСК.

18 – 19 лютого 2014 року почалися напади на підрозділи міліції у м. Львові: на Галицький, Залізничний, Личаківський, Франківський районні відділі міліції у Львові, Львівське міське управління міліції, Головне Управління МВС України у Львівській області, на приміщення спецпідрозділів «Грифон» і «Беркут». Під час нападів всього було викрадено 1 223 одиниці вогнепальної зброї та 68 921 одиниця боєприпасів. Аналогічні напади були скоєні на працівників міліції в Рівненській, Волинській, Тернопільській областях. Ці злочини донині не розкриті, а викрадена зброя не вилучена.

– За даними Комісії, ця зброя з великою долею ймовірності була використана невідомими, які з майдану вели обстріл працівників спецпідрозділу «Беркут» та внутрішніх військ (матеріали з цього питання були направлені до Генеральної прокуратури України 11 червня 2014 року), – роблять висновок народні депутати.

Значна частина звіту присвячена трагічним подіям на Майдані Незалежності та прилеглих до нього вулицях 20 лютого 2014 року. За даними швидкої і невідкладної медичної допомоги м. Києва, з 6–10 год. ранку  з боку Майдану Незалежності та прилеглих до нього вулиць невідомі почали обстріл працівників міліції та внутрішніх військ.

Отже, з 18 по 20 лютого 2014 року 196 працівників міліції та внутрішніх військ отримали вогнепальні поранення, з них було вбито 7 військовослужбовців внутрішніх військ та 10 працівників органів внутрішніх справ. На момент отримання вогнепальних поранень працівники міліції та військовослужбовці внутрішніх військ були без табельної  зброї. Хто саме стріляв у працівників правоохоронних органів, ані МВС України, ані Генеральна прокуратура України так і не встановили.

З незрозумілих причин оперативно-слідчі групи за даними фактами не виїжджали, тому вилучені з тіл поранених кулі залишилися в госпіталях. Під час операцій вилучені кулі складали в одну ємкість, через що неможливо ідентифікувати, з якої конкретної зброї було здійснено поранення конкретного працівника міліції чи внутрішніх військ.

Комісія вважає, що особами, які використовували вогнепальну зброю могли бути:

1. Агентура МВС та СБУ, яка вдавала з себе активістів Євромайдану (їм могли надати вилучену з незаконного обігу зброю, яка зберігалася на складах МВС та СБУ);

2. Штатні працівники оперативних служб МВС та СБУ, які вдавали з себе активістів Євромайдану й ховали обличчя під масками;

3. Особи, які мали власні поняття соціальної справедливості й діяли на власний розсуд, або невідомі громадські організації.

ТСК з’ясувала, що політичні партії ВО «Батьківщина», «Удар» та ВО «Свобода» не мали на Євромайдані озброєних формувань, більш того – за допомогою своїх активістів і народних депутатів вони виявляли осіб із вогнепальною зброєю й передавали їх працівникам МВС Києва.

20 лютого 2014 року міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко в рамках Антитерористичної операції віддає злочинний наказ про застосування вогнепальної зброї на ураження протестувальників. Аналогічні накази отримали: керівник спецпідрозділу «Сокіл» ГУБОЗ МВС України, який мав у своєму розпорядженні снайперські групи; командувач внутрішніх військ С. Шуляк; голова служби безпеки України О. Якименко, котрий віддав відповідний наказ своїм підлеглим: першому заступнику голови СБУ В. Тоцькому, начальнику спецпідрозділу «Альфа» О. Присяжному та керівнику Антитерористичного центру СБУ А. Меркулову щодо застосування вогнепальної зброї на ураження проти протестувальників.

Було вбито учасників акції мирного протесту 76, ще 145 отримали вогнепальні поранення (частина з них у подальшому померла в лікарнях). Однак слід констатувати, що в 75 відсотків загиблих та поранених від вогнепальної зброї були наскрізні вогнепальні поранення, тобто кулі пішли навиліт, що характерно для пострілів зі снайперських гвинтівок, – зазначається в матеріалах ТСК.

Встановлено, що 20 лютого на бойових позиціях перебували снайперські підрозділи, підпорядковані Внутрішнім військам МВС України (під керуванням  полковника міліції С. Асавалюка); спецпідрозділу ГУБОЗ МВС України «Сокіл»; спецпідрозділу ГУ МВС України у м. Києві «Беркут», спецпідрозділу СБУ «Альфа», Управлінню державної охорони. Основним перемовником був снайпер із позивними «Мирон», ідентифікований як начальник снайперського відділу Управління «Альфа» Служби безпеки України, підполковник СБУ Бичківський А. М.

У день призначення Арсена Авакова в приміщенні Верховної Ради голова ТСК Геннадій Москаль особисто підходив до нього з проханням виділити співробітників Центрального апарату МВС України для термінової охорони й опечатування зброї спецпідрозділів МВС України «Сокіл», спецпідрозділу «Беркут» ГУ МВС України у м. Києві, складу озброєння Департаменту матеріально-технічного та ресурсного забезпечення МВС України, а також ряду підрозділів внутрішніх військ, особливо тих, у складі яких були снайперські групи, напряму підпорядковані полковнику С. Асавалюку.

Проте необхідних заходів для збереження зброї та відповідної документації не було вжито. Це дало можливість командиру спецпідрозділу «Беркут» С. Кусюку та цілій групі співробітників «Беркут», які брали безпосередню участь у розстрілі учасників акцій мирного протесту на вул. Інститутській, викрасти з приміщення спецпідрозділу «Беркут» ГУ МВС України у м. Києві: 24 АКМС калібру 7,62 х  39 мм; 1 помпову рушниця «ФОРТ»; 3 снайперські гвинтівки СВД «ФОРТ-500»; знищити журнали прийому та видачі вогнепальної зброї, накази про закріплення зброї за кожним конкретним співробітником спецпідрозділу «Беркут». Після цього С. Кусюк і група його підлеглих безперешкодно залишили територію України.

Начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на неодноразове запрошення взяти участь у засіданні Комісії щоб надати пояснення – куди зникли контрольні кулі та гільзи від вогнепальної зброї спецпідрозділу «Беркут», і чому вони не зберігалися, у відповідності до нормативних актів, в центральній кулегільзотеці, на засідання ТСК так і не з’явився й пояснень не дав.

Тільки 24 квітня 2014 року Головне управління МВС України у м. Києві подало клопотання перед МВС України про звільнення командира полку «Беркут», полковника міліції С. Кусюка, який на той час уже працював у поліції Російської Федерації.

– За даними Комісії, разом із полковником С. Кусюком за межі України виїхали 62 працівники спецпідрозділу «Беркут» ГУ МВС України у м. Києві, котрі могли розстрілювати учасників акцій протесту. На сьогодні частина з них працює в поліції Російської Федерації, інші беруть участь у бойових діях у Донецькій та Луганській областях на боці терористів.

Отже, через злочинно-халатне відношення до виконання службових обов’язків керівництвом МВС, усі речові докази, які мали лягти в основу обвинувального акту щодо участі спецпідрозділу «Беркут» (окремої роти, яка була одягнена в чорну уніформу), безповоротно втрачені й фактично відновленню не підлягають. На думку ТСК, без ідентифікації автоматів і прив’язки їх застосування до двох затриманих працівників спецпідрозділу «Беркут» цясправа не має судової перспективи.

Також у комісії є дані, що до розстрілу мітингувальників по вул. Інститутській та на майдані Незалежності міг бути причетний спецпідрозділ «Беркут» ГУ МВС України у м. Севастополі, який у період зазначених подій перебував зі зброєю в Києві. Команду на застосування вогнепальної зброї йому особисто дав заступник міністра внутрішніх справ В. Ратушняк. Але перевірити цю інформацію ТСК не має можливості з огляду на те, що це можна зробити тільки слідчим шляхом.

Президент України, Верховний головнокомандувач Збройних Сил України, якому були підпорядковані військові формування внутрішніх військ України, не застосував жодних заходів, передбачених ст. 106, 107 Конституції України, щодо припинення громадянського протистояння, яке призвело до численних жертв серед українських громадян.

Згідно з п.4 статті 28 Кримінального Кодексу України, «злочин визнається вчиненим  злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп».

Комісія дійшла висновку, що керівником цієї злочинної організації є колишній Президент України Віктор Янукович.

До злочинної організації належали:

– весь склад Кабінету Міністрів України, який 22  січня 2014 року проголосував за протиправні постанови № 12, 13, 14 (які на сьогодні скасовані Окружним Адміністративним судом м. Києва);

– міністр МВС України В. Захарченко;

– командувач внутрішніх військ України С. Шуляк;

– заступник міністра внутрішніх справ України В. Ратушняк;

– заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві В. Мазан;

– заступник начальника ГУ МВС України у м. Києві П. Фетчук;

– начальник управління громадської безпеки ГУ МВС України у м. Києві О. Мариненко;

–  начальник спецпідрозділу «Беркут» ГУ МВС України у м. Києві С. Кусюк;

– голова Служби безпеки України  О. Якименко;

– перший заступник голови СБУ В. Тоцький;

– начальник спецпідрозділу «Альфа» СБУ О. Присяжний;

– начальник Антитерористичного центру СБУ А. Меркулов;

– перший заступник міністра Кабінету міністрів України В. Забарський;

– весь склад оперативного штабу, який був створений наказом голови СБУ О. Якименком для проведення Антитерористичної операції;

– повний  склад суддів Печерського районного суду м. Києва, які винесли завідомо неправосудну ухвалу  № 757/27190/13-Ц від 09. 12. 2013 року;

– посадові особи Київської міської ради, котрі в порушення статі 33 Конституції України подали позов до Печерського районного суду м. Києва, на підставі якого була винесена ухвала № 757/27190/13-Ц від 09. 12. 2014 року.

Дії цих осіб підпадають під статтю 255 Кримінального Кодексу України – «Створення злочинної організації».