«Cлухай, дивись, думай»

Ось і настала довгоочікувана мить прощання з  безтурботною юністю, зустрічі з дорослим життям, яке кожен із нас малював зоряним, яскравим, хоча і насиченим труднощами та життєвими перепонами, але обов’язково успішним та цікавим. Ще студентами хтось прямував до своєї мети – здобути якісну освіту, знайти своє місце в діловому житті і, керуючись розумним кар’єризмом, досягти певних злетів, реалізувати свої творчі та професійні бажання, амбіції, потяги. А хтось, прагматично розраховуючи на допомогу долі, батьків, знайомих, будь-кого, але тільки не себе, пасивно «відбував строк» навчання.

Так чи інакше, всі ми, романтичні, але дуже рішучі, навіть войовничо настроєні, пустилися у велике плавання життя.

 З впевненістю можу сказати, що академія виявилась досить жорстким та безапеляційним педагогом-жандармом, що, можливо, і не зробила нас асами науки, але загартувала, допомогла виробити імунітет проти неприємностей, розбила загальноприйняті стереотипи, навчила бути сміливими та рішучими у своїх діях. Проблема вибору майбутнього місця працевлаштування відпала сама по собі – пропаганда державної служби  та відповідних переваг і пільг, які отримує держслужбовець,  звела нанівець всі намагання  спробувати свої сили в організаціях приватного сектору. Крім того, досить значущим, я вважаю, приділення неабиякої уваги  вихованню управлінських якостей у студентів та слухачів, виявленню задатків керівника, організатора. 

Найчастіше повторюване протягом навчання слово «Митниця», таке набридле та незрозуміле, стало реальністю. І реальними стали проблеми, про існування яких ми навіть не здогадувалися. Проблеми, які існують не тільки в системі митних органів, а є показниками недосконалості сучасного національного законодавства в сфері освіти, забезпечення молодих спеціалістів робочими місцями, надання житла...

З одного боку, треба бути дійсно вдячними державі та державній службі, оскільки після закінчення alma mater ми не залишилися на вулиці і не змушені були йти на «вольні хліби», як сотні інших випускників вищих учбових закладів. Ми отримали можливість стати частиною великої системи, міцного механізму, де навіть найменшому гвіздку відведена своя роль. Все було б добре, але…

«Негаразди» почалися  при безпосередньому розподіленні на місцях. Як хотілося з перших днів проявити себе, продемонструвати отримані знання, виправдати сподівання рідних, близьких, викладачів та наставників, постійно самовдосконалюватися, ставати з кожним днем мудріше, відчути необхідність у собі.  Реальність виглядає менш привабливо.

Дуже не хочеться визнавати, що наші побажання та вимоги  виявилися зависокими, а очікування – марними.

Недосконалість системи забезпечення молодих спеціалістів робочими місцями проявилася і в системі митних органів. Логічним здається, що, наприклад, юристи  прагнуть спробувати себе в юриспруденції, претензійній діяльності, в сфері боротьбі з контрабандою, економісти – в сфері нарахування платежів, стягнення податків, мита… Молоді спеціалісти, ще зовсім недосвідчені, але теоретично підковані, здатні незважаючи на «професійні архаїзми» привносити  у справу нові погляди, підходи розуміння та реалізації поставлених завдань. Саме тому у розвинених країнах застосовують практику тимчасового надання молодим спеціалістам відповідальних управлінсько-організаційних посад з метою подолання стереотипізації діяльності організацій.

 Крім того, завжди існує адаптаційний період в новому колективі, під час якого людина не завжди може в повній мірі реалізувати свій потенціал, оскільки вона спрямовує свої душевні сили на налагодження дружніх стосунків та встановлення контакту з керівництвом, співробітниками, колегами. Тому молодому спеціалісту, який отримує спочатку одну тимчасову посаду, потім іншу та не може потрапити на постійне місце, надзвичайно важко пристосовуватися кожний раз до нових умов, нових людей, при цьому  навчаючись якісно виконувати свої професійні обов’язки. 

Все це в комплексі: зайнятість кадрів за спеціальністю, надання постійних робочих місць, створення умов для самостійного професійного розвитку -  підвищує коефіцієнт корисної дії молодих спеціалістів. В нашому випадку залишається плекати надію, що  тимчасові посади – це перша сходинка,  найважчий крок по шляху професійного життя до кінцевої мети,  діловодство – не єдина функція,  яку можуть виконувати молоді спеціалісти, а  лише  аспект початкового етапу введення в справу, аналітичної, організаційно-управлінської діяльності митних органів.

Поговоримо про приємне: вразило дружнє, людяне ставлення оточуючих, прагнення допомогти. Інститут субординації, що є однією з головних характеристикою спілкування між підлеглими та керівництвом будь-якого органу державної влади та іноді приймає вигляд безрозмовного підкорення  керівнику, існує у формі взаємоповаги, підтримки та розуміння. Радує, що з тобою можуть спілкуватися на рівних і сприймати дорослою, розвиненою  людиною.

Крім того, далеко ходити не треба, – поруч не тільки сумні історії старших товаришів, випускників минулих років, які здалися зарано, не зуміли перехитрити стальний мегаполіс з його гіперактивним життям  та повернулися до периферії, але й яскраві приклади успішних, щасливих, реалізованих, затребуваних, необхідних.

Тож нам залишається керуватися гаслом «aude, vide, cogite» -  «слухай, дивись, думай», тобто будь спостережливим, роби висновки та вчись відповідати за свої вчинки;  залишається розраховувати на свою витримку, надіятися  на схильність фортуни та вірити у щасливий фатум.

Любива Юлія Віталієвна

Ст.. інспектор, митної служби