Двометрові здоровані проживали на території Київщини в ХІІ столітті

Що знає пересічний український громадянин про давньоруське село? Запевняю, дуже й дуже мало. Бо донедавна навіть вузькі фахівці не мали чіткого уявлення, яким воно було. На сторінки ж літописів і хронік село зазвичай потрапляло лише як жертва бойових дій чи стихійного лиха. А, між іншим, саме село було тоді місцем концентрації основної маси населення й основою економіки тих часів. Як же жили в ньому люди, чим займалися? 
На це й багато інших запитань шукають відповіді українські археологи. Не без упіху, до речі. Утім, грунтується останній переважно на ентузіазмі дослідників та їхній щирій відданості справі. Річ у тім, що наша країна чи не єдина в світі, котра не виділяє гроші на археологічні розкопки на своїй території. І досить широкомасштабна діяльність Північної постійно діючої археологічної експедиції Інституту археології НАНУ в околицях села Ходосівка Києво-Святошинського району навряд чи стала б реальністю, якби не згаданий вище ентузіазм, а також фінансова допомога іноземних інституцій і вельми нечисленних вітчизняних приватних структур. Із справді унікальними знахідками та відкриттями учених, зробленими впродовж останніх років, днями мала змогу ознайомитися велика група столичних журналістів. Поїздку на Київщину для представників ЗМІ в рамках акції “Історія України. Нові факти” організував Інститут археології НАНУ.
Дослідники виявили в околицях Ходосівки матеріальні свідчення понад 20 (!) культурно-історичних періодів, починаючи від епохи мезоліту й закінчуючи козацькою добою. Найдавніші відносяться до кудлаївської культури – VIII—VI тис. до н. е. Аналіз знахідок середньовічної доби та нового часу дозволяє стверджувати: матеріали з Ходосівського археологічного комплексу істотно доповнюють наші уявлення про особливості життя слов’ян додержавного періоду (VIII—IX ст.). Період після татаро-монгольської навали вчені вважали ледь не цілковитим занепадом економічного, соціально-політичного та культурного життя давньоруських селищ і міст. Однак знайдене в (чи правильніше – під?) Ходосівці та на її околицях засвідчує протилежне.
Цього року археологи відкрили в цих місцях поселення ХІІ століття. Безліч незвичайних і водночас дорогих (як на ті часи) речей, що збереглися під землею, є переконливим підтвердженням того, що рівень матеріальної культури давньоруського села був аж ніяк не нижчий від наявної в князівських центрах. Дізналися учасники прес-туру і про… зріст людей, котрі проживали на території нинішньої Київської області в ХІІ столітті. У їхньому раціоні переважала дичина та риба. Можливо, саме тому були вони високими – під два метри – здорованями? Погодьтеся, вельми вагомий аргумент проти вегетаріанства. Особливо ж тоді, коли маєш інформацію про тогочасних жителів знаменитих чорноземів. Ці люди, в основному харчуючись рослинною їжею, були заввишки з сьогоднішніх… ліліпутів. Ну, якщо й вище, то не набагато…
Учені твердо переконані: наявність у культурних нашаруваннях знахідок, що висвітлюють важливі сторінки вітчизняної історії, дає всі підстави вважати Ходосівський археологічний комплекс унікальним об’єктом, який потребує різнобічного висвітлення й особливого ставлення до його охорони та збереження. До того ж нагромаджений працівниками Північної постійно діючої археологічної експедиції багатющий матеріал давно “проситься” до музею. Цікавих знахідок зібралось уже стільки, що цілком вистачить для кількох повноцінних експозицій. Та, на жаль, уже згадувана відсутність підтримки з боку держави й обмежене спонсорське фінансування не дозволяють створити на базі Ходосівського комплексу науковий осередок, гідний масштабів цієї неординарної пам’ятки.  Але археологи, судячи з усього, впадати у відчай не збираються. І наразі заходилися втілювати в життя проект натурного відтворення давньоруського села. Причому не лише його будівель, побутових предметів, а й ремесел та промислів. Сподіватимемося, що в недалекому майбутньому ми матимемо чудову нагоду зовсім неподалік від Києва побачити на власні очі, як працювали давньоруські гончарі, будівельники, ковалі та бджолярі. А, можливо, й ювеліри? Бо селянки ХІІ століття носили не лише скляне намисто, а й срібні обручки. Хтось це повинен же був виготовляти для них.