Шаріат або секуляризм?

Минулого місяця Туреччина була захоплена президентською виборчою кампанією. Розпочався цей процес 20 серпня. Тоді відбувся перший тур голосування за кандидатур. Наступні тури виборів пройшли 24 та 28 серпня. Президента в Туреччині обирає парламент. Ще задовго до голосування світові аналітики зазначали: майже стовідсоткові шанси очолити країну має міністр закордонних справ та заступник прем'єра Абдулла ГЮЛЬ.
Після перших двох турів стало чітко зрозуміло: обрати президента вдасться лише в третьому – 28 серпня. Бо тоді для перемоги кандидату достатньо набрати лише просту більшість голосів парламентаріїв – 276. Партія ж, яку презентує Гюль, має в нинішньому парламенті 341 голос, тобто майже дві третини від повного складу. Однак це „майже” якраз і не дало Гюлю стати президентом після першого чи другого туру. Йому бракувалось якихось кілька десятків голосів. 
Представники турецької опозиції розпочали протестувати проти обрання Гюля президентом ще задовго до виборів. За їхніми словами, в разі перемоги очільника МЗС роль ісламу в суспільному житті країни посилиться екстремально. Туреччина поступово відмовлятиметься від принципів світської республіки. А саме такою її 87 років тому заснував Мустафа Кемаль Ататюрк. Це, безперечно, позначиться й на європейських перспективах Анкари.
57-річний Абдулла Гюль – кандидат від правлячої „Партії справедливості та розвитку”. На парламентських виборах 22 липня ця політична сила, очолювана прем'єром країни Реджепом Таїпом Ердоганом, здобула переконливу перемогу. Опозиціонери – лідери другої за чисельністю сили в парламенті– заявили, що ігноруватимуть вибори президента. Оскільки, на їхнє переконання, не можна дозволити, щоб у Туреччині, де релігію відділено від держави, президентом стала людина, що живе за законами шаріату. Так вважав, приміром, лідер Народно-республіканської партії Туреччини Мустафа ОЗЮРЕК:
– Нинішні промови Гюля та його недавні заяви не узгоджуються з головними цінностями державного розвитку. Як видно, дехто виступає проти республіки. Тож майбутнє державного ладу – під загрозою.
Сам Гюль у передвиборних спічах постійно акцентував, що  дотримуватиметься принципів секуляризму. Це ідеологія, яка відкидає будь-які богословські системи. Натомість тлумачить дійсність, суспільство та людину виходячи винятково з досвіду життя земного. Сьогодні часто-густо синонімом секуляризму називають „атеїзм”. Тож Абдулла ГЮЛЬ наполягав на своєму:
– Захист секуляризму – це один із головних моїх принципів. Ніхто щодо цього не повинен турбуватися. Ключові засади нашої Конституції прозорі. Секуляризм – одна з них. Я докладу всіх зусиль, щоб його захистити.
Як зазначали ЗМІ, ці аргументи Гюля адресувалися переважно, військовим. У Туреччині саме вони – гарант світського характеру республіки. Гюль намагався переконати їх, що, ставши президентом, не замахуватиметься на основоположні принципи республіканської країни: демократію, секуляризм, соціальну державу та верховенство права.
В Україні уважно стежили за ситуацією в Туреччині. Експерти стверджували на суто ісламську ця країна не перетвориться ніколи. Адже більшість турків все-таки тяжіють до демократії та світськості. Тому за європейське майбутнє Туреччини годі хвилюватися.
 
Дмитро СТЕПОВИК, професор, доктор богословських наук:

– Поворот Туреччини від світської держави до ісламської типу Ірану або інших суто ісламських держав неможливий. Хоч би хто там прийшов до влади, хто б не був президентом. По-перше, президент у Туреччині не є диктатором. Він контролюється парламентом, бо останній його обирає. І навіть коли б прийшов реакціонер, то окремі сили, зокрема військова потуга, не дозволять цій країні цілковито ісламізуватися. Адже від часу революції Кемаля Ататюрка в турецькому суспільстві вже змінилося два, три або ж і чотири покоління. І ці люди звикли, що їхня країна є європейською. Що вона поціновує європейські цивілізації.
Обрядові особливості тієї чи іншої релігії зокрема й ісламу, жодного мірою не впливають на здійснення світської політики. Тому, що каже Абдулла Гюль, треба більше вірити, а ніж деяким його політичним супротивникам. Що він ніби то поверне країну на 180 градусів і зробить з неї „Ісламську республіку Туреччина”. Такого не може бути. Тому що такого не може бути ніколи.
Іслам може дещо більше поширитися, кажуть інші. Приміром, буде дозволено носити хиджаби в тих закладах, де нині це заборонено. Цього, до речі, прагнула дружина Гюля Хайруніса. Свого часу вона навіть зверталася до Європейського суду з прав людини (Туреччина – член Ради Європи з 1949 року) з проханням визнати право жінок носити ці хустки в університетах. В іншому ж Туреччина за Гюля мало чим відрізнятиметься від нинішньої.
 
Ігор СЕМИВОЛОС, Центр близькосхідних досліджень:

– Треба зрозуміти, що Туреччина – дуже складна й неоднорідна країна. Там є Захід. Це цілком європейські території. Люди, які там мешкають, мислять по-європейському. І Схід, де люди живуть у такому собі малорозвиненому стані. Це, звичайно, відбивається на розвитку країни загалом. Тому й дискусії, дуже гарячі та жваві, якраз і символізують відмінності між різними частинами Туреччини.
Ключова з них – роль ісламу в суспільстві. Не можу сказати, що Абдулла Гюль докорінно змінив би підвалини сучасної Турецької Республіки. Звісно, можуть бути певні корекції у ставленні до ісламу. Тривалий час „кемалійський” режим доводив відкидання ісламу до максимуму. Практично до атеїзму. Найпевніше, Гюль не просуватиме іслам у якийсь насильницький способами. Гадаю, небезпеки, які малює опозиція, перебільшені. Це притаманно політичній боротьбі. Разом з тим певна корекція в самій Туреччині таки відбудеться. Мені здається, що вона не буде значною й ситуація залишиться десь на нинішньому рівні з певним пом’якшенням стосовно, скажімо, візуальних ісламських форм – форми одягу тощо. Можливо, жінкам уже не заборонятимуть ходити до шкіл чи інститутів у ісламському одязі.
Якщо ж говорити про євроінтеграцію, то це не менш важливо для самих ісламістів. Адже ЄС вимагав від Туреччини чіткішого дотримання прав людини. Під правами людини якраз і розуміється можливість для особи сповідувати свою релігію.  
Експерти також додають: більшість турецьких „сильних світу сього” виросли на західних цінностях, мають західну освіту та культуру поведінки. Тому якщо Гюль раптом розпочав би „перегинати палицю” і навертати країну до ісламу, олігархам вистачило б політичних важелів „вибити” з-під нього президентське крісло.
Гюль продовжує повторювати: Туреччина буде світською державою. Водночас, кажуть політологи, для багатьох громадян країни образ „жінки в хустці у президентському палаці” (йдеться про дружину Гюля) міг би мати набагато більше значення, аніж усі запевнення чи передвиборні обіцянки її чоловіка. Хоча щодо вбрання своєї дружини сам Гюль каже: що хустка – це її особиста справа.

P.S.

У пресі було повідомлення, що начебто Хайруніса збирається „модернізувати” хустку. З урахуванням позиції світських сил турецького суспільства. Замовлення на таку модернізацію нібито вже отримав відомий турецький модельєр Атил Кутоглу, який працює у Відні. Майстер схиляється до варіанта „а-ля Софі Лорен”.