Заява голови Ради суддів України Василя Онопенка

Певні події останніх днів однозначно засвідчили, що Україна, яка перебуває у надскладній ситуації, пов’язаній із подоланням наслідків диктаторського режиму та зовнішньої військової агресії, зіткнулася ще з однією великою небезпекою.

Формально ці події стосуються питань організації внутрішньої діяльності судової влади – проведення позачергового з’їзду суддів України. Насправді їх суть є набагато глибшою і масштабнішою, а наслідки становлять загрозу для національної безпеки України.

Як відомо, 14 березня 2014 року Рада суддів України скликала на 7 квітня цього року XII позачерговий з’їзд суддів України. Таке рішення було ухвалено з урахуванням рекомендації Верховної Ради України щодо розгляду на з’їзді суддів України питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України. Однак після цього виник ряд обставин, який унеможливлює проведення з’їзду 7 квітня 2014 року.

Однією з таких обставин стало прийняття 27 березня 2014 року в першому читанні проекту Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (реєстр. № 4378-1) зі скороченим строком підготовки до другого читання. Цей законопроект визначає нові принципи формування з’їзду суддів України та порядок обрання делегатів на нього. Крім того, ним передбачено повну зміну персонального складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Це обумовило об’єктивну необхідність перенесення дати проведення XII позачергового з’їзду суддів України для того, щоб сформувати його склад (обрати делегатів) за новими принципами та визначити новий порядок денний з’їзду.

З цією метою на 3 квітня 2014 року було призначено, а потім перенесено на 4 квітня засідання Ради суддів України, на якому планувалося розглянути питання доцільності проведення позачергового з’їзду суддів України 7 квітня ц.р. та ухвалити відповідні рішення. Проте засідання Ради суддів України було свідомо зірвано окремими її членами.

Натомість 4 квітня 2014 року всупереч вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова ради суддів адміністративних судів Микола Кобилянський, голова ради господарських судів Артур Ємельянов, голова ради суддів загальних судів Павло Гвоздик (останній є членом Ради суддів України, але на вказані її засідання не з’явився) підписали та розіслали делегатам XII позачергового з’їзду суддів України повідомлення про те, що вказаний з’їзд відбудеться 7 квітня 2014 року. Фактично ці особи неправомірно привласнили та використали повноваження вищого органу суддівського самоврядування – Ради суддів України.

Таким чином, стало очевидним, що керівна верхівка судової влади, яка на сьогодні повністю контролює суди, розпочала активну протидію заходам із відновлення довіри до правосуддя, утвердження права та демократії в Україні. Фактично йдеться про своєрідний заколот «суддівських генералів», які були і, як з’ясувалося, залишаються «кров’ю та плоттю» політичного режиму Віктора Януковича.

Метою цієї протидії є уникнення від юридичної відповідальності корупціонерів у мантіях, збереження нинішніми суддівськими керманичами своїх посад, подальше використання судів у приватних, корпоративних та політичних інтересах. Крім того, в такий спосіб намагаються зберегти сторонній (тепер – уже з-за кордону) контроль над судовою владою України.

Очевидним є те, що особи, які організували та здійснюють вказаний заколот, перебувають у летаргічному сні. Породжені псевдосудовою реформою 2010 року, вони продовжують мислити категоріями періоду диктаторського режиму і жити за його правилами. Судячи з усього, вони навіть не усвідомлюють, як кардинально змінилися ситуація, суспільство, Україна. Всупереч здоровому глузду вони намагаються повернути минуле і зупинити незворотні об’єктивні правові та демократичні процеси розвитку України.

Донедавна я вважав, що існуючу хворобу вітчизняного судочинства можна «вилікувати» профілактичними заходами та звичайними пігулками. Однак описані події вказують на те, що «хвороба судочинства» виявилася набагато серйознішою та надзвичайно запущеною. Її метастази проникли надто глибоко як у саму судову систему, так і в політику, бізнес та інші суспільні сфери. Отже, єдиним ефективним засобом її лікування є невідкладне серйозне хірургічне втручання.

У правовому відношенні цим засобом є люстрація суддівського корпусу, яка має здійснюватися на правових засадах та чітко визначених законом підставах. Лише люстрація може забезпечити очищення судової системи і повернути в Україні правосуддя.

Прийнятий у першому читанні люстраційний законопроект передбачає комплекс відповідних заходів. На мій погляд, головними є два з них.

Перший – це повне оновлення персонального складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У суспільстві та суддівському середовищі ці органи асоціюються з репресивними структурами, за допомогою яких здійснювалося «політичне поневолення» суддів, розправа над неугодними суддями та наповнення судового корпусу лояльними до диктаторського режиму кадрами.

Припинення повноважень нинішніх членів цих органів із забороною у подальшому входити до їх складу є суспільно та юридично виправданим кроком. Слід виходити з того, що саме цим органам у процедурі очищення суддівського корпусу відводиться ключова роль. Тому вони, подібно до хірургічного скальпеля, мають бути максимально стерильними, в іншому разі ідея люстрації буде дискредитована, а її мета залишиться не досягнутою.

Другий полягає у звільненні голів та заступників голів усіх судів – від вищих до місцевих. Це вимушений крок, але без нього неможливо змінити ситуацію що склалася у сфері судочинства. Річ у тім, що попередній політичний режим контролював судову владу саме через голів судів, саме вони забезпечували прийняття «потрібних» судових рішень. Передбачений законопроектом новий порядок обрання голів судів та їх заступників (зборами суддів відповідних судів) дає можливість знову обійняти вказані адміністративні посади тим суддям, які виконували свої обов’язки чесно і сумлінно.

У зв’язку з цим хочу звернутись персонально до всіх, хто сьогодні впливає на державотворчі процеси, з наполегливим проханням – забезпечити невідкладне прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Це потрібно зробити негайно, оскільки найменше зволікання може мати катастрофічні наслідки для країни.

Я звертаюся до Голови Верховної Ради України, виконуючого обов’язки Президента України Олександра Турчинова як гаранта додержання Конституції України і керівника Парламенту – внести вказаний законопроект на розгляд Верховної Ради України завтра (8 квітня) та докласти усіх зусиль для його прийняття.

Я звертаюся до керівників депутатських фракцій і груп (Олександра Єфремова – фракція Партії регіонів, Сергія Соболєва – фракція ВО «Батьківщина», Віталія Кличка – фракція політичної партії «УДАР», Олега Тягнибока – фракція ВО «Свобода», Петра Симоненка – фракція Комуністичної партії України, Анатолія Кінаха – група «Економічний розвиток», Ігоря Єремеєва – група «Суверенна європейська Україна») – забезпечити максимальну підтримку вказаного законопроекту та голосування за його прийняття як закону. Таке саме прохання я адресую персонально кожному народному депутату України.

Я звертаюся до тих кандидатів у Президенти України, чиї політичні сили представлені у Парламенті (зокрема, до Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Сергія Тігіпка) – поставитися до необхідності прийняття цього закону з найвищою державницькою позицією та найбільшою політичною відповідальністю. Хто б не став наступним Главою держави, за теперішньої ситуації у сфері правосуддя він не зможе ефективно керувати країною, виводити Україну з тотальної кризи, забезпечити її державний суверенітет та територіальну цілісність.

Розв’язуючи проблему правосуддя, треба пам’ятати, що диктаторський режим, який існував в Україні і мав для неї катастрофічні наслідки, значною мірою став можливим завдяки судовій владі. Саме суди, починаючи від Конституційного Суду України і закінчуючи місцевими загальними судами, своїми рішеннями утвердили та забезпечували існування цього режиму.

Необхідно також усвідомити важливу аксіому – будь-які прогресивні зміни в країні неможливі без кардинальних позитивних змін у сфері правосуддя. Лише незалежний та справедливий суд є надійною запорукою європейського напряму розвитку України, відновлення конституційного ладу, ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина.