«Генерал Манагаров доповідає...»

У різних джерелах інформацію щодо цього фотознімку подають по-різному. Наприклад, «Командувач 53-ї армії генерал-лейтенант І. Манагаров доповідає представнику Ставки Маршалу Радянського Союзу Г.   Жукову і командувачу Степового фронту генералу армії І. Конєву про підготовку до форсування Дніпра, вересень 1943 р.». Є й такий підпис: «Командувач 53-ї армії генерал-лейтенант І. Манагаров доповідає маршалу Г. Жукову про хід боїв за Полтаву». Хай там як, але зрозуміло головне: знімок і справді зроблено на Полтавщині у вересні 1943-го, а обидві згадувані події цілком можна сумістити, адже слідом за визволенням Полтави почалася й підготовка до операції на Дніпрі. А хто ж такий генерал Манагаров, війська якого відзначилися у боях за Полтаву?

Іван Мефодійович Манагаров народився 12 червня 1898 року в шахтарському селищі Єнакієве Донецької області. Здобувши початкову освіту, в десять років став працювати на шахті вибиральником породи, лампоносом, а затим — вальцювальником на металургійному заводі. Воював у Першу світову в складі 22-го армійського корпусу, нагороджений Георгіївськими хрестами. Після тяжкого поранення, демобілізовавшись, повернувся на батьківщину. А вже 1918 року Івану Манагарову довірили командування загоном Червоної гвардії. Брав участь у боях на Південному і Південно-Західному фронтах проти військ генералів Краснова і Денікіна, обороняв Царицин. Тут став командиром 1-го Пролетарського полку, який влився в знамениту 1-шу Сталеву дивізію Дмитра Жлоби як 1-й Український сталевий полк.

1923 року закінчив кавалерійську школу імені С. М. Будьонного, а в 1931-му Військово-політичну академію: був комісаром полку, командиром кавалерійської дивізії, стрілецького корпусу. А вже за п’ять років перебував у «спеціальному відрядженні» в Китай та Монголію. Там, у боях з японцями, набував досвіду ведення бойових дій. З 1938 року Манагаров на Далекому Сході командував 8-ю кавалерійською дивізією 1-ї Окремої Червонопрапорної армії Далекосхідного округу. Війну з гітлерівською Німеччиною зустрів у посаді командира 26-го стрілецького корпусу в складі Далекосхідного фронту, а вже у січні 42-го на чолі 16-го кавалерійського корпусу воював під Москвою. У грудні 1942-го – березні 1943 року був командував 41-ї армією Калінінського фронту, яка брала участь у Ржевсько-В’яземській операції.

До речі, під час контрнаступу в березні 1943 року 41-а армія під командуванням    І. М. Манагарова визволила 317 населених пунктів, серед яких і колишня гетьманська столиця Батурин. Німці втратили тут убитими 3800 і пораненими близько 5000 осіб.

Блискуче проявив себе генерал Манагаров і як командувач 53-ї армії, яка після боїв на Курській дузі та взяття Харкова визволяла й Полтаву. Саме бійці 84-ї дивізії армії Манагарова одні з перших увірвалися до міста. Тоді розвідники сержант Мухін та рядовий Коншаов і установили червоне знамено на одному з будинків у центрі міста.

А далі — битва за Дніпро, у складі 2-го Українського фронту участь у Кіровоградській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській, Яссько-Кишинівській, Будапештській і Празькій наступальних операціях.

Ім’я генерала Манагарова не раз згадується в шеститомній «Історії Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941—1945 р.р.». Зокрема, вказується: «13 серпня війська Степового фронту прорвали зовнішній оборонний обвід, що знаходився за 8—14 кілометрів від Харкова, а під кінець 17 серпня вийшли безпосередньо до внутрішнього обводу і зав’язали бої на північній околиці міста. Особливо успішно проходив наступ військ
53-ї армії під командуванням генерал-майора І. М. Манагарова. Обходячи Харків, вони відрізали шляхи відходу Харківського угруповання ворога на південний захід... Бої на вулицях міста і в його передмістях вирізнялися високою мужністю і майстерністю радянських солдатів і офіцерів усіх родів військ... Уранці 23 серпня, понівечений ворогом, весь у диму та руїнах, Харків був повністю очищений від загарбників».

Особливо яскраво його бойові якості виявилися під час оточення та знищення великого ворожого угруповання в районі Будапешта. З’єднання 53-ї армії (2-й Український фронт) під командуванням генерал-лейтенанта І. М. Манагарова в районі міста Годонін (Чехословаччина) 12 квітня 1945-го успішно форсували річку Морава. Діючи в складі ударної групи військ фронту, вели запеклі бої в районі Праценських висот.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм генерал-лейтенанту Манагарову Івану Мефодійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»  (№ 6400).

Після перемоги над гітлерівською Німеччиною 53-ю армію перекинули на Далекий Схід, де особовий склад проявив себе в боях з мілітаристською  Японією.

1947 року Манагаров закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова і починаючи з 1949-го впродовж чотирьох років командував військами ППО Київського військового округу. У вересні 1953 року генерал-полковник І. М. Манагаров за станом здоров’я вийшов у відставку. Жив у Ялті, де й помер у листопаді 1981 року. Похований на Старому кладовищі.

Іван Манагаров — почесний громадянин Єнакієвого, тут на його честь встановлено меморіальний знак і названо вулицю.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.

На знімках:

Генерал І. Манагаров (післявоєнне фото).

І. Манагаров доповідає Г. Жукову.

Фото з архіву автора.

Меморіальний знак  І.Манагарову у Єнакієво.