Формула Супруненка

Запорізький мандрівник, краєзнавець, а за сумісництвом – автор парламентського журналу «Віче» Володимир Супруненко презентував колективу нашої редакції власний фільм «Єнісейський меридіан».

Жодної помилки: Володимир цього разу виступив ще й як режиссер. Його  стрічка – художньо-документальний звіт про одиночну 2000-кілометрову подорож могутньою річкою на гумовому човні під саморобними вітрилами. Думка про цей божевільний сплав дуже давно не давала спокою нашому герою, котрий мріяв підкорити собі якусь велику водну артерію від витоку до гирла. Зупинився на Єнісеї. Почав із Красноярська в червні 2013-го. І впродовж двох місяців долав нездоланні перешкоди, параллельно вивчаючи побут сибірської глибинки. Врешті дійшов до Полярного кола.

Громадянину світу, Володимиру Супруненку чужа марнота буднів. З приватної бесіди після сеансу довідуєшся: він не цікавиться продукцією відомих телеканалів, які розповідають про географію планети та карколомні мандри. Хоча слушним з боку Володимира був би клопіт про подальшу публічність свого фільму. А він про таке навіть не думав!.. Позбавлений прагматизму – хронічного недугу XXI століття – обмежується фрагментарними показами стрічки для невеличких аудиторій, для найтепліших, найвдячніших глядачів.

Елегійно-бардівська тональність фільму ностальгійно відсилає до часів неквапливого життя, простих цінностей, співів про «край, где ни разу я не был».

Операторська робота скитальника-одинака вражає незрозумілою еквілібристикою: є плани, де за камерою – без сумніву він, є плани, де його знімає зафіксована на штативі камера, а є й інші, де видно, що автор неспроможний самотужки цей кадр зняти. Друг редакції зізнається, що співоператори в нього були. А чом би ні, власне? Скільки дивовижних людей траплялися йому на шляху, котрих гріх було не підключити до процесу фільмотворення!     

Те, що Супруненко, як уже згадувалося, не переглядає телеканалів про мандри, – йому ж на користь. Він не відає, що нині під час зйомок сюжету про труднощі якогось там подорожнього, «модно» моделювати його абсолютну самотність, сховавши за деревом величеньку групу з телевізійників, лікарів, психологів тощо. А головний персонаж у кадрі нестямно стогне при вигляді комахи і  репетує від неможливості розпалити ватру. У Володимира, котрий не знайомий із цими західними віяннями, все навпаки. Під час перегляду його документальної картини складається враження, що чоловік вийшов на приємну прогулянку, потонув у пейзажах неземної краси, познайомився з купою добрих людей… Усе нібито так легко, спонтанно і невимушено.

Де напруга, де скарги на підступність тривалого шляху? – запитала в мандрівника. «Труднощі – так це ж природно, це ж – добре! Хіба без них цікаво? – здивувався громадянин світу. – Усе це робиться заради того, аби їх долати. А як інакше?».

Узагалі, виходить, його формула: труднощі плюс простота. Культивує останню в усьому: «Беру вівсянку, кришу в неї цибулю: смакота! Просто!» Насправді, людям багато не треба. Лишень вони цього не розуміють, вважає Володимир Супруненко.