Усміхніться, вас знімають!

Протягом останніх двох тижнів, як кажуть, тільки ліниві не натрапляли у ЗМІ на інформацію про законопроекти, внесені на розгляд Комітетів Верховної Ради України, що стосуються встановлення кримінальної відповідальності за незаконне здійснення візуального спостереження за особою та використання відеореєстратора під час експлуатації автомобіля.

Нагадаємо, законопроект № 2940, зареєстрований у парламенті 26 квітня народними депутатами України Геннадієм Москалем і Віталієм Яремою, зазнав нищівної критики з боку ЗМІ та експертів. Автори згаданого документа пропонують карати штрафом у розмірі від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи обмеженням волі до трьох років за здійснення незаконного візуального спостереження за особою у публічно доступних місцях. Також актом передбачається підвищення міри покарання за ті самі дії, вчинені щодо державного або громадського діяча суб’єктом, уповноваженим на здійснення оперативно-розшукової діяльності, або досудового розслідування, або з використанням відеозапису, фотографування чи спеціальних технічних засобів для спостереження. При заподіянні істотної шкоди правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб винним загрожує позбавлення волі від семи до десяти років.

Критику громадськості викликала можливість притягнення до кримінальної відповідальності пересічних громадян, котрі просто гулятимуть по вулиці з фотоапаратом, відеокамерою чи мобільним телефоном із функцією відеозапису, знімаючи все довкола чи просто дивитимуться на будь-яку особу. Звичайно, подібне звучить як абсурд, однак імовірність такого перебігу подій існує.

Згідно з пояснювальною запискою до законопроекту та коментарями засобам масової інформації, автори мали на меті запобігти зловживанню службовим становищем представниками спецслужб відносно пересічних громадян, державних і громадських діячів (беручи до уваги положення статті 112 Кримінального Кодексу України, до них можна зарахувати лише найвище керівництво країни, котре займається громадською діяльністю, і керівників політичних партій). Проте, чітко не вказавши суб’єкта, на якого поширюється дія статті, автори законопроекту тим самим підставили під удар звичайних громадян. Адже навіть за невеликого бажання і старання представники тих самих спецслужб можуть звинуватити будь-кого в спостереженні за сусідським будинком, вікно чи, скажімо, ріг якого потрапляє в об’єктив камери спостереження охоронної системи. І тоді вже «незалежний» український суд вирішуватиме долю «шпигуна», що з тих чи інших причин не сподобався силовикам.

У вітчизняному законодавстві вже існують норми, які дозволяють спостереження за особою (статті 269, 270 Кримінального Кодексу України) тільки в тому випадку, коли це може допомогти в розслідуванні тяжкого або особливо тяжкого злочину і тільки після санкції слідчого судді, а в окремих випадках – слідчого прокурора. Але чи працюють вони належним чином? Часто працівниками спецслужб ведеться негласне й незаконне спостереження за особою чи місцем, а після виявлення необхідних фактів заднім числом, це в найкращому разі, виписуються дозволи суддів і прокурорів для легалізації стеження і можливості долучити отримані факти до доказової бази в суді. У найгіршому ж – службовці пізніше можуть використовувати накопичені матеріали для шантажу. Ось чому проблему, видається, слід шукати не в законодавстві, а в злочинності, корумпованості та безкарності вітчизняних силовиків.

Однією з основних претензій, висловленою громадськими активістами та пересічними водіями до авторів проекту, є можливість заборонити використання відеореєстраторів як засобу захисту від свавілля працівників Державтоінспекції. Відповідь не змусила на себе чекати. Вже 13 травня на сайті Верховної Ради опублікували законопроект № 2965 авторства Геннадія Москаля «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання відеореєстратора під час експлуатації автомобіля», згідно з яким забороняється експлуатація автомобіля без увімкненого відеореєстратора, а відео з такого пристрою, за певних умов, вважається документом та може використовуватися в кримінальному провадженні як допустимі докази. Проте і цей проект викликав цілу низку запитань.

Передусім власники транспортних засобів нарікають на те, що не кожен водій зможе дозволити собі цей пристрій. Водночас автор наголошує, що ціни на недорогі автореєстратори (якість їхньої зйомки він вважає достатньою) починаються від 200 гривень, а це – близько 20 літрів бензину. Геннадій Москаль також звертає увагу на те, що витрати на придбання навіть найдешевшого відеореєстратора окуповують себе з надлишком у разі потрапляння в неприємну ситуацію на дорозі. Та це не єдине запитання фінансового плану до даного документа. Так, у пояснювальній записці, автор проекту вказує, що реалізація такого закону не потребує додаткових витрат державного та місцевих бюджетів України. Проте цікаво, звідки візьмуться кошти на обладнання автореєстраторами автомобілів, які належать державним структурам, і спецавтомобілів (швидкої допомоги, пожежні, автомобілі МВС тощо). Крім цього, законопроектом у Прикінцевих положеннях передбачено доручити Кабінету Міністрів розробити серед іншого  програму забезпечення соціально незахищених категорій громадян відеореєстраторами з компенсацією частини їхньої вартості за рахунок коштів Державного бюджету України.

У законопроекті відсутнє визначення поняття «автореєстратор». А це знову ж таки може спричинити непорозуміння між громадянами й автоінспекторами. Документом також не передбачено, що саме повинен фіксувати відеореєстратор. Тобто водій може його ввімкнути, покласти на пасажирське сидіння і спокійно продовжувати рух, порушуючи правила. Чи є якийсь сенс у такому законі за умови використання реєстратора в описаний спосіб?

Звичайно, законодавство має містити гарантії використання у кримінальному провадженні записів відеореєстратора. Це важливо, бо справді допоможе вберегтися від свавілля працівників ДАІ та порушників правил дорожнього руху. Також варто зобов’язати водіїв використовувати автореєстратори в державних автомобілях та автомобілях спецпризначення для підвищення контролю за ними. Проте вважається недоцільним запроваджувати обов’язкове використання цих пристроїв водіями приватних транспортних засобів. Річ у тім, що такий примус є наступом (хоч і мінімальним та непрямим) на особисті права та свободи людини, яка не бажає фіксувати на відео свій маршрут пересування на автомобілі.

Тарас РОМАНЮК.