Україна відкрила себе світу завдяки подвигам наших параолімпійців

Україна зустрічає своїх героїв – спортсменів-параолімпійців, які тріумфально виступили на літніх Іграх у столиці Великої Британії.

Слідом за ведучим на церемонії відкриття Ігор, прикованим до інвалідного візка Стівеном Хокінгом, який закликав усіх 4200 атлетів із 166 країн подивитись у небо й відкрити для себе нові зірки, Україна теж відкрила себе світу – завдяки подвигам наших спортсменів-параолімпійців.

Заради справедливості варто відзначити: ці Ігри для нашої команди були дещо неоднозначними, насамперед через скандали із золотою медаллю Марії Помазан (що тривали практично впродовж усієї Параолімпіади й завершилися заміною «золота» на срібну нагороду). Проте загалом спортивні результати були досить успішними. Вже вдруге національна збірна посідає четверту позицію в неофіційному заліку Параолімпійських ігор.

Нагадаємо, що за одинадцять змагальних днів українці вибороли  32 золоті, 24 срібні та 28 бронзових нагород. Тобто на 10 медалей більше, аніж чотири роки тому в Пекіні-2008. Отож на хвилюючій зустрічі в бориспольському аеропорту ми вкотре пораділи успіхам наших спортсменів. Ще б пак! На їхню честь у Лондоні 32 рази лунав гімн України та 84 рази підіймався наш державний прапор.

Кращими серед кращих стали Наталя Прологаєва (3 золоті та 1 срібна нагорода у плаванні), Максим Веракса (3 золоті та 1 бронзова нагорода у плаванні), Євгеній Богодайко (2 золоті та 2 срібні нагороди у плаванні), Роман Павлик (2 золоті та 2 срібні нагороди у легкій атлетиці), Юрій Царук (2 золоті нагороди у легкій атлетиці), Єгор Дементьєв (2 золоті нагороди у велоспорті) та багато-багато інших спортсменів, які щодня виборювали численні нагороди. Загалом із 150 параолімпійців 22 отримали золоті нагороди (а це, погодьтеся, дуже гідний результат).

Переможний виступ кожного спортсмена – це заслуги і Національного комітету спорту інвалідів України (НКСІУ), і Українського центру з фізичної культури та спорту «Інваспорт», і тренерів, і лікарів. Цілком імовірно, що наші спортивні досягнення були б ще кращими, якби не ціла низка серйозних причин. Саме на них сьогодні й вказує президент НКСІУ, голова парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич.

– Ми побили рекорд за всю історію участі національної збірної в параолімпіадах: завоювали 84 медалі й посіли четверте місце в загальнокомандному рахунку, – каже Валерій Михайлович. – На жаль, у столиці Великої Британії не надали можливості показати кращі результати, на які здатні наші спортсмени…

За його словами, до українських спортсменів організатори Ігор у Лондоні ставилися досить упереджено. Цей неприємний факт Сушкевич пов`язує з тим, що сьогодні існує «проблемність статусу України в Європі та світі».

– Я відчув цю проблемність на власній шкурі на кожному змаганні, на всіх зустрічах із офіційними особами, – продовжує президент НКСІУ. – Упереджене ставлення проявлялося у вирішенні багатьох питань, пов’язаних з поточними виступами української команди. І це, м’яко кажучи, не радувало. Такої складної ситуації  (щодо боротьби за визнання більш високих результатів. – Ред.) в мене ще не було з часів Атланти – нашої першої  Параолімпіади. Я ще ніколи не боровся за справедливість так, як у Лондоні.

Окрім зовнішніх проблем, були й внутрішні. По-перше, через важкі травми низка українських спортсменів так і не змогли прибути до столиці Великої Британії. Цей факт, до речі, відіграв не останню роль у тому, що національна футбольна команда у фінальному матчі програла (0:1) своїм багаторічним суперникам – представникам Росії. По-друге, Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки в Євпаторії (який вважається кузнею чемпіонів) сьогодні, за словами президента НКСІУ, «не вилізає з десятків, сотень перевірок, які його тероризують». По-третє, відсутність належного фінансування НКСІУ призвела до дефіциту коштів на закупівлю обладнання й екіпірування, а також для матеріальної підтримки самих спортсменів.

– Ще під час розгляду проекту держбюджету-2012 я, як депутат Верховної Ради та голова профільного парламентського комітету, намагався довести урядовцям і парламентаріям, що необхідно виділити кошти на придбання інвентарю й обладнання для нашої параолімпійської команди, – нагадує Валерій Михайлович. – Проте питання з фінансуванням вирішили лише в березні нинішнього року, коли підгтовка до Параолімпіади взагалі опинилася під загрозою…

Та, незважаючи на всі ці складнощі й негаразди, команді Сушкевича вдалося досягти найголовнішого – підняти престиж нашої держави та ще раз переконливо довести, що українські параолімпійські спортсмени були й залишаються одними з найсильніших у світі. Навіть серед простих уболівальників збірна України здобула неабияку популярність: про неї писали як про «феноменальну», як про активну конкурентку  збірної Великої Британії (країни–господарки Ігор і батьківщини параолімпійського руху).

На тверде переконання Валерія Михайловича, головний підсумок Параолімпіади-2012 ще попереду. Ігри в Лондоні показали, що дух цивілізованого ставлення до людей з ознаками інвалідності (як це, до речі, характерно для Великої Британії) вже почав пронизувати й Україну: замість «інвалідської» дискримінації в суспільстві поступово формується розуміння щодо рівних прав і можливостей для таких категорій громадян.

Хотілося б вірити, що наша держава й надалі продовжуватиме курс на підтримку українських спортсменів, які вже готуються до нових змагань – Параолімпіади-2016 у бразильському місті Ріо-де-Жанейро.