Чиновників поставлять перед вибором: відмовлятися від свого крісла чи партійного квитка

На початку 2013 року набуває чинності новий Закон України «Про державну службу», в якому передбачено жорсткіший критерій визначення самого поняття держслужби.

У новому законі є позитивні новели, що збереглися ще з напрацювань попередніх років за участі фахівців Головдержслужби. Чіткіше відокремлено політичні посади (Президента, урядовців і народних депутатів) від посад державної служби. Окремі інститути держслужби розписані досить детально: зокрема, порядок проведення конкурсу на більшість посад державної служби, підстави припинення державної служби, дисциплінарна відповідальність службовців тощо.

Проте загалом запропонований підхід концептуально відрізняється від сьогоднішнього. Так, наприклад, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 закону державна служба визначається як «публічно-правовий інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації, надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам, а також відповідна професійна діяльність державних службовців».

У визначенні поняття «державний службовець» йдеться про перебування особи у публічно-правових відносинах з державою (як вирішальної ознаки цього поняття). Дія закону не поширюється на таких представників влади: 1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, народних депутатів України; 2) помічників-консультантів народних депутатів України; 3) працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини, та суддів; 4) працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування; 5) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів господарювання державної форми власності; 6) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.

Один із нових принципів – політична нейтральність: держслужбовцям заборонено бути членами політичних партій; брати участь у передвиборній агітації (крім випадків своєї реєстрації кандидатом на виборну посаду). Якщо до вступу на держслужбу особа не припинить членство у партії, то це вважатиметься підставою для звільнення з роботи. Отже, з початку 2013 року глава уряду, міністри та керівники місцевих держадміністрацій опиняться перед вибором: відмовлятися від свого крісла чи партійного квитка?

Є ймовірним, що така вимога слугуватиме підставою для звернення представників вищого ешелону влади до Конституційного Суду України. Адже Основний Закон дає право всім громадянам України об'єднуватися «у політичні партії та громадські організації» (заборона на політичну діяльність може бути пов’язана лише із захистом національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я населення або захистом прав і свобод інших людей).

Очевидно, законодавцям варто було б звернути увагу на досить суттєвий момент: держслужбовець (як і кожен індивідуум) має право на власні політичні погляди, свобода вираження яких гарантується Конституцією України та нормами міжнародного права. Про це свідчить висновок Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України (від 04.04.2011р.): «Встановлення заборони на членство у політичних партіях та участь у передвиборній агітації для всіх категорій державних службовців виглядає надмірною і може розглядатися як обмеження свободи вираження поглядів, яка гарантована кожному на підставі ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р».

Як свідчить європейський досвід, політична нейтральність забезпечується не шляхом встановлення тотальної заборони на політичну діяльність, а шляхом визначення меж такої діяльності (залежно від посади та характеру роботи посадовця). Наприклад, згідно з Типовим кодексом поведінки посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування (який рекомендовано державам-членам Комітетом Міністрів Ради Європи), «посадовець повинен подбати, щоб його політична діяльність або участь у політичних чи публічних дебатах не шкодили впевненості громади або працедавців у його здатності виконувати свої обов’язки неупереджено й віддано».