Мова і закон

Незважаючи на масові протести під стінами парламенту, народні депутати ухвалили в першому читанні законопроект №9073 (про засади державної мовної політики), авторами якого є члени фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов. Решта чотири мовних проекти були зняті з розгляду шляхом голосування. 

Як стверджують у пояснювальній записці автори зазначеного проекту, мовне питання вже неодноразово ставало наріжним каменем виборчої кампанії. Так, наприклад, у 2006–2007 роках понад 20 місцевих рад ухвалили рішення про надання російській мові статусу офіційної або регіональної мови (в межах своєї адміністративної одиниці). Проте більшість цих рішень були опротестовані прокуратурою і скасовані судами.

До мовної проблеми поверталися і в березні-2008, на Всеукраїнському з’їзді депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку. Одні вважають, що успішно розбудувати Україну можна тільки в разі максимального розширення сфери застосування державної мови. Інші намагаються визнати російську мову офіційною (якщо не на загальнодержавному, то хоча б на регіональному рівні).

Звернімо увагу на статтю 10 Конституції України: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом». Який закон мається на увазі? За Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» (російській мові, як і ще 12 іншим мовам, надається статус регіональної).

Окрім того, ще й досі діє Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР», який встановлює фактичну двомовність: українська мова – державна, російська – офіційна (мова міжнаціонального спілкування), а мови національних меншин можуть використовуватися як офіційні в регіонах компактного проживання). Так, наприклад, згідно зі статтею 3 «може використовуватись українська мова або мова, прийнята для всього населення» (тобто російська).

У січні 2006 рок набула чинності Європейська Хартія регіональних мов, за якою наша держава визнала 13 регіональних мов: російську, білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, румунську, словацьку та угорську. Після цього Комітет міністрів Ради Європи у своїй доповіді зробив цікавий висновок: «Мовний ландшафт України унікальний, бо мовою, яка не є державною (російська), говорить більша частина населення, включаючи людей, що належать до інших національних меншин… Враховуючи кількість російськомовних мешканців в Україні, очевидно, що ця мова має посідати особливе становище...».

З огляду на це автори проекту № 9073 зробили свій висновок: «Законопроект «Про засади державної мовної політики» може виступати свого роду новим «суспільним договором» українців після Конституції, яким полікультурний та багатомовний народ України домовиться між собою про принципи взаємного співіснування та соціального прогресу на основі безумовного пріоритету прав людини й громадянина».