БЮТ і Партія регіонів мають інтерес?

Англійці запитують „бути, чи не бути?”, росіяни – „кто виноват?”, а українці – „чиє поле?”. А й справді: чиє? Багато хто хоче відповісти – МОЄ!!! А не можна. Ще цілісінький рік не можна буде. Треба буде мовчати, рибинкою, піскариком, прикинутися камбалою і залягти на бізнесове дно, в політичний мул закопатися. А потім виринути лохнеською потворою і зарепетувати: „То ж чиє поле, га, лохи!? МО-Є-Є!!!”

12 січня Верховна Рада ухвалила низку поправок до Законів щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад. Зокрема до Законів "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних голів", "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", "Про статус депутатів місцевих рад". Поправок чимало, а суть одна: в місцевих радах запроваджується імперативний мандат. Тепер будь-яка політична партія, представлена в місцевих радах може відпрацьовувати погрозливі інтонації, якими можна буде напучувати зрадливих діток-депутатів: „Я тебе породив (себто, у виборчий список включив), я тебе й уб’ю!” Це добре якщо „уб’ю”. Справді. Бо є чимало політичних тортур. Одна із них утілення прокльону: „Щоб ти жив на одну зарплату!” Й уявити моторошно: сьогодні ти народний обранець й усі довкола „шапки геть”, „очі до долу”, в приймальні вервечка прохачів. А завтра – простолюдин, з шапкою в нервових долонях, з сором’язливо опущеними віями, вдаєш із себе наречену, стоячи на червоному килимі перед дубовим столом в ампірному стилі. А перспективою цією депутати місцевих рад мають завдячувати домовленості між антикризовою коаліцією та БЮТ.

Навіщо це БЮТ? Адже всі пам’ятають запевнення Юлії Тимошенко: з Партією регіонів жодних домовленостей. А тут маємо. Навіщо? Відповідь Тимошенко: можна „і собі поцілувати пантофлю папи” задля закону про опозицію. Пантофлю пані Юлія поцілувала: Верховна Рада подолала президентське вето на закон про Кабмін. Натомість отримала й індульгенцію – закон про опозицію... у першому читані. Я не знаю, які гарантії дали бютівцям, що закон переживе ще два голосування і не перетворення на „Інструкцію з використання опозиції”. Не знаю. Мабуть які завгодно. Що їм шкода гарантій? Я не знаю яким гарантіям могла повірити Юлія Тимошенко. Напевно жодним? То ж чому? – Ось запитання волаючого біля телеекрана.

Однак є гадка. БЮТ пречудово впорається з опозиційною місією без усіляких там законів. Якщо антикризовики „кинуть” бютівців, ті зайвий раз зможуть сказати: українці, гляньте, ми пішли на компроміс задля злагоди в суспільстві, підтримали закон про Кабмін, а вони, порушили домовленість. Однак, заради такого спічу долати Президентське вето – задороге задоволення. Тож як відкривається скринька?

Інтерес будь-якої партії – влада. А влада потрібна для отримання прибутку (наприклад, власності). А власність треба, аби роби народові добро. (Як бачимо шлях до добра довгий.) Так от, БЮТ і Партія регіонів мають інтерес. Який? Це дві політичні сили, які найширше представлені в місцевих радах. А 2007 стане роком створення правил гри для наступної приватизації земель сільськогосподарського призначення. Цю функцію виконає Верховна Рада. А настанови Печерського пагорба виконуватимуть місцеві ради. Виконуватимуть так як накаже їм партійна совість.

Тож чиє поле? – запитує українець. Не знаю. Дерібан покаже.