Вони знайшли свою любов у Кандагарі

15 лютого – День вшанування
 учасників бойових дій на території інших держав

Кажуть, що шлюби укладаються на небесах, і вищою волею дві долі перетворюються на одну!  І навіть страхітлива війна з похованням друзів і реальною можливістю у будь-яку мить загинути самому не в змозі зупинити це таїнство.
На Одещині багато хто чув про «афганське» подружжя Ружиних. Їх часто запрошують на урочистості  з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, проте не всі знають, що гвардії підполковник запасу Олександр Ружин та його дружина Тетяна познайомилися, полюбили одне одного і врешті-решт  одружилися в Кабулі (Афганістан)  у 1986 році.
Коханню кожен вік підвладний. А тим паче у 20! Чи здогадувалася тоді в далекому 1986 році у госпіталі Кандагара молода медсестра Тетяна, що поранений гвардії капітан, який за мужність і відвагу був нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», це її майбутній чоловік?
– Хто знає, що таке любов, – каже учасник бойових дій Тетяна Ружина, – ми полюбили одне одного з першого погляду і ось вже 27 років разом, маємо трьох дітей: доньку   Машу та  синів Максима і Славика…
Олександр В’ячеславович пройшов непростий шлях від курсанта до гвардії підполковника. В Афганістан до 1-го мотострілкового батальйону 682-го полку потрапив за власним бажанням відразу після закінчення Свердловського військово-політичного  училища. У Союзі їх готували до взяття Паджшера. Саме там, у славнозвісному «Королівському батальйоні» він і отримав свої перші нагороди та поранення. Саме тоді прийшло усвідомлення, що все  тут насправді – і життя,  і  смерть, і душмани!
Після медичної комісії мав можливість продовжувати військову службу вже у Союзі, але ні, напросився знову на війну. Під час бойової операції в Гундигані у січні  1986 року знову дістав поранення та важку контузію і потрапив  до госпіталю…
Моя співрозмовниця зі сльозами на очах згадує, як Олександр подарував їй перші квіти, як вона дбайливо робила перев’язку йому, а він тільки посміхався, приховуючи біль, як врешті-решт батьки-командири схвалили їх бажання одружитися.
Кабул  зустрів наречених відсутністю  цивілізації та бойовою  пальбою з  різноманітних  видів  зброї. Новоприбулим  здавалося, що  вони  опинилися  у  середньовіччі чи навіть у  казці.
– Ми прибули туди на борту АН-24, на літак нас посадив мій командир гвардії підполковник Павло Степанов,  і вже 16 квітня 1986 року в радянському посольстві в Афганістані ми зареєстрували наш шлюб, – пригадує Олександр В’ячеславович.
Спочатку молодята жили у житловому корпусі госпіталю Кандагара, там їм надали маленьку кімнату, а згодом влітку 1986-го їхня війна закінчилася. Спочатку поїхала Тетяна, яка була вже вагітною, а згодом отримав заміну і Олександр. 
Сьогодні гвардії підполковник Ружин, голова Асоціації «Ветеранський рух Одеського регіону» завжди знаходить вільну хвилину для спілкування та дієвої допомоги  своїм афганським побратимам і ветеранам-фронтовикам. І завжди поруч з ним його бойова подруга та дружина Тетяна.
– Таємниць у нас немає, – каже вона, – переконана, шлюби укладаються на небесах, а найголовніше в сім’ї – це любов між чоловіком і дружиною. І завдяки цьому великому  почуттю ми досі разом!

На знімку: «афганське» подружжя Ружиних.
Фото автора.