Я словом возвеличу…

30 листопада в київському Будинку вчителя відбулася презентація довгоочікуваної книжки відомої поетеси-шістдесятниці Ірини Жиленко «Homo feriens», що вийшла друком у видавництві «Смолоскип». «По вінця» заповнений зал свідчив про те, що це справді надзвичайна подія. Гучними оплесками вітали авторку та всіх поважних гостей, які виступали на презентації: Леся Танюка, Миколу Жулинського, Богдана Гориня, Юрія Щербака, Наталію Кучер, Олексія Сінченка, Атену Пашко, Івана Драча. Передмову до цієї книжки написала Михайлина Коцюбинська, і це був її останній твір за життя. Тому на презентації Ірина Жиленко висловила глибоку подяку та зачитала вірш-посвяту Михайлині Коцюбинській.

Як сказав Євген Сверстюк – ведучий святкового вечора, образ шістдесятництва досить «збаналізований» у наш час. І саме ця книга-спогад Ірини Жиленко дозволяє побачити, хто є хто насправді. Крім того, спогади як сповідальний жанр подарували нам саме шістдесятники. Магнетизм, особлива Жиленківська тональність відчуваються в кожному рядку. Портрети одних митців-шістдесятників – акварельні, інші виконані лиш контурно, але всі вони живі. «Homo feriens» сміливо можна назвати головною книгою про незвичайний час і незвичайних людей. Людей, яким випала доля «засвітити» істинну силу слова.

«Я не людина, я – вікно у сад» – так позиціонує себе Ірина Жиленко в цьому світі. Мов крізь призму давноминулих подій, можна пройтися стежками її світу, світу щирості та любові.

На презентації прозвучали поезії Ірини Жиленко у виконанні Лариси Кадирової та Галини Стефанової. А пісні на її слова виконали Діана Петриненко, Надія Боянівська та Олександр Ігнатуша.

Це був вечір теплих і добрих спогадів. А людина, яка має їх достатньо, може мандрувати в часі. Такою людиною є Ірина Жиленко, котра втілила свою мандрівку в часі у формі книги.

Ця зустріч не обмежує, а лише розпочинає розмову про книгу «Homo feriens». Бо є книги, яким судилося вічне життя. До них належить книга життя Ірини Жиленко.